Блог Ірини Кушнір/ Інформаційний комісар: справа зрушила. Що далі?

6 листопада 2019 10:42

%d0%ba%d1%83%d1%88%d0%bd%d0%b8%d1%80

Нещодавно Конституційний Суд України розглянув законопроект про внесення змін до Конституції щодо можливості створення парламентом спеціальних Уповноважених. Без рішення КСУ впровадження в Україні такої інституції як «інформаційний комісар» є неможливим.  

Строк надання висновку передбачити складно, але, думаю, що довго чекати не доведеться. До кінця року, а це вважається недовго, є усі шанси на висновок.

Хід обговорення на пленарному засіданні засвідчив, що у суддів КСУ виникло багато запитань: щодо розподілу влади, юридичної визначеності, синхронізації роботи спеціальних Уповноважених та Уповноваженого ВРУ з прав людини, відсутності узгодженості змін з іншими нормами Конституції України…

Це дає підстави для сумніву щодо схвальності висновку.

Проте навіть якщо він і буде схвальним, переконана, що КСУ надасть у мотивувальній частині чимало зауваг, які потрібно буде врахувати у подальших законах про спецуповноважених.

Однак справа зрушила.

Те, що відбувається, свідчить про наявність політичної волі створити інститут спеціальних Уповноважених, тому експертне середовище, зокрема медійне, має мобілізуватись.

Читайте також: Інформаційний комісар: хто захищатиме доступ до інформації

Адже не один рік обговорюється необхідність створення як мінімум незалежного Уповноваженого з питань захисту права на доступ до публічної інформації та захисту персональних даних.

Зараз ці права перебувають під контролем представника Уповноваженого з прав людини. Проте Уповноважений ВРУ з прав людини в принципі не може належним чином здійснювати політику у цих сферах та ефективно захищати вказані права.

Крім того, що і раніше Рада Європи рекомендувала створення такої інституції, час не стоїть на місці – у 2018 році РЄ прийняла рішення про модернізацію положень Конвенції про захист фізичних осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних.

Відповідно до конвенції, країни, що її ратифікували (ми – ще ні), мають створити один або декілька органів влади, який би контролював втілення й дотримання її положень, зокрема:

·       мати повноваження проводити розслідування та здійснювати втручання;

·       мати повноваження приймати рішення стосовно порушень положень цієї Конвенції і, зокрема, можливість накладати адміністративні санкції;

·       бути повноважними брати участь у судовому проваджені або доводити факти порушень положень цієї Конвенції до відома компетентних судових органів.

Крім того, будь-які законодавчі або адміністративні заходи, які передбачають обробку персональних даних, повинні узгоджуватись з цим органом. Це означає, що будь-який нормативно-правовий акт має проходити експертизу на предмет дотримання гарантій захисту персональних даних у цьому органі. 

Такий наглядовий орган також має розглядати запити та скарги. Це й зараз робить і Офіс Уповноваженого. Але ідеться про те, що «інститут інформаційного комісара» має бути квазісудовим органом, який здатний не тільки прочитати скаргу та, зітхаючи, порадити особі звернутись до суду (саме так це відбувається зараз), а ухвалити рішення про порушення і мати повноваження поновити порушене право особи.

Для ефективного здійснення політики в сфері доступу до публічної інформації та захисту цього права наглядовий орган повинен мати такий же набір повноважень.

Навіть поверховий огляд повноважень Уповноваженого ВРУ з прав людини в цій сфері свідчить, що він інституційно не може виконувати цього.

Читайте також: В офісі Омбудсмана вважають, що треба актуалізувати ідею Інформаційного комісара

Водночас редакція запропонованих змін до Конституції України викликає певні занепокоєння. На жаль, ними не визначається ні сфери, в яких мають діяти Уповноваженні, ні питання, які будуть підпадати під їх компетенцію, ні гарантії діяльності таких органів.

З одного боку, можна сказати, що положення Конституції не мають бути занадто деталізовані, всі деталі мають бути в законах. З іншого боку, така невизначеність надає необмежену волю парламенту визначати, як будуть виглядати нові органи.  

Чи можемо ми сподіватись, що в законі про Уповноваженого з питань доступу до інформації та захисту персональних даних будуть належним чином прописані гарантії безсторонності та незалежності органу?

Чи будуть там гарантії діяльності органу, від якого буде залежати захист нашої приватності?

І зрештою, навіть якщо усе це буде в законі, чи буде прозорою та вільною від договорняків процедура призначення Уповноваженого?

Резюме: попри всі занепокоєння, експертне середовище має продовжити роботу над створенням проекту закону про спеціального Уповноваженого з питань захисту права на доступ до інформації та права на захист персональних даних («інформаційного комісара») і в подальшому лобіювати його в парламенті.

Але давайте розуміти: справа зрушила з місця, але це справа нешвидка.

Поки ж залишається актуальним повернення до розгляду парламентом законопроекту № 2913, прийняття якого значно розширить повноваження офісу Уповноваженого з прав людини у сфері захисту права на доступ до публічної інформації.

Читайте такожЗвернення громадських організацій до депутатів Верховної Ради України щодо законопроекту №2913

Ірина Кушнір, експертка ГО «Український інститут з прав людини», екс-представниця Уповноваженого з прав людини, начальниця управління з питань підготовки конституційних подань та дотримання права на доступ до публічної інформації

 

Читайте також:

Дмитро Котляр про законопроект 2913: «Конфіденційність» може коштувати Україні 100 мільйонів євро

Сергій Лещенко пояснив, чому депутати завалили законопроект щодо публічної інформації: «БПП не дав голоси, бо серед підписантів моє прізвище»

Відкритий доступ: бракує закону й судового порядку