Коли в Україні щойно було прийнято закон «Про доступ до публічної інформації», багато хто з громадських організацій почав змагання, хто подасть більше запитів: мовляв, ми випробовуємо систему на міцність, чи готові розпорядники працювати згідно з новим законом.
Уже тоді йшлося про те, що права – правами, але один запитувач може поставити стільки питань, що й сто розпорядників не відповість. І хвалитися тим, що ви подали тисячу запитів немудро, адже питання не в тому, скільки запитань ви поставили, а в тому, що ви зробили з відповідями. Викрили корупційну схему? Добилися звільнення некомпетентного чиновника? Посприяли справедливому розподілу субвенцій? Чи просто поспамили у правовому полі?
Питання тролінгу розпорядників неодноразово порушував і Офіс Омбудсмана. Там наголошували, що чинний закон «Про доступ до публічної інформації» не має жодних запобіжників для зловживань – ніяк не забороняє масового надсилання інформаційних запитів з метою внесення деструктиву в роботу певного розпорядника.
В інтерв’ю «Доступу» Віктор Барвіцький, представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з дотримання права на інформацію та представництва в Конституційному Суді України, розповідав випадок, коли доступ до публічної інформації став способом помсти.
«Одного студента відрахували з вишу. Його батько, юрист за фахом, надіслав за один день понад 50 запитів на публічну інформацію до адміністрації закладу і не на всі з них отримав відповідь. А потім – скарга до нас, і тут же людина на прийомі: мовляв, давайте бігом складемо протоколи, щоб встигнути притягнути адміністрацію до відповідальності, бо вони такі погані, відрахували мого сина», – розповідав Барвіцький.
Кожен запит – це чийсь час і зусилля. Особливо в період карантину, коли багато розпорядників, так само як і запитувачів, працює дистанційно, в умовах обмежених ресурсів і додаткового психологічного навантаження.
Може бути ситуація, що працівник відділу по роботі з публічкою не має змоги розписати ваш запит на виконавця, адже службовців заохочують на час карантину піти у відпустку, часто – у відпустку за свій рахунок.
Доступ до багатьох документів, особливо тих, що зберігаються лише у паперовій формі, може бути фізично обмеженим. Так, дуже хотілося б, щоб такої проблеми не було, щоб усе було давно оцифровано та комп’ютеризовано, бо надворі ХХІ століття, але маємо те, що маємо.
Немає сенсу зараз вимагати і велику кількість копій документів, адже розпорядник не має можливості запропонувати вам скористатися вашим правом згідно зі ст. 14 закону «Про доступ…»: тобто прийти і самому зробити копії відповідних документів, оскільки доступ до приміщень обмежено, та й виходити з дому без поважної причини не рекомендується.
Тому «Доступ до правди» закликає:
Шановні запитувачі, зберігайте спокій та здоровий глузд, запитуйте інформацію та документи, які дійсно необхідні для здійснення громадського контролю, професійної журналістської діяльності, висвітлення суспільно-значущих тем та запобігання зловживанням. Безпідставний тролінг розпорядників, які працюють в надзвичайних умовах із великим навантаженням та великими ризиками для життя та здоров’я, особливо лікарні та система охорони здоров’я, патрульні МВС, інші служби, є неприпустимим у теперішніх умовах.
Як діяти розпорядникам?
Проте доступ до інформації – це дорога з двостороннім рухом. Деякі розпорядники уже розцінили карантин як індульгенцію від виконання закону про доступ.
Зафіксовано випадки автоматичних повідомлень про те, що запити й звернення будуть розглядатися після карантину.
Читайте також: «Давайте після карантину»: Нацбанк відхрестився від надання відповіді на запит
Є ще одна ініціатива, яка видається тривожною і невиправданою: наприкінці березня до Верховної Ради внесли законопроект про «уточнення строків розгляду звернень громадян, запитів на публічну інформацію, адвокатських запитів в умовах дії карантину». Документом з-поміж іншого пропонується встановити, що з дня оголошення карантину зупиняється перебіг строків розгляду інформаційних запитів.
Віта Володовська, юристка ГО «Лабораторія цифрової безпеки», вважає що пропозиція законодавців не є виправданою, оскільки закон і так містить механізм відстрочки розгляду інформаційного запиту.
«Безумовно, введення карантинних заходів може ускладнити надання відповідей на інформаційні запити. Зокрема, через вимушене переведення працівників розпорядника на роботу вдома. Водночас чинний Закон «Про доступ до публічної інформації» вже містить механізм відстрочки розгляду інформаційного запиту, у зв’язку з непереборними обставинами. Введення ж пропонованого правила може призвести до зловживань і затримки у розгляді запитів навіть за відсутності реальних перешкод. Ухвалення таких змін на сьогодні не є виправданим», – констатує юристка.
Вона також наголошує, що можливість розпорядників відстрочити задоволення запиту на інформацію передбачена в статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (частина 6 та 7). Така підстава виникає у разі, якщо інформація не може бути надана у встановлені строки через дію обставин непереборної сили, до яких можна віднести і пандемію Covid 19.
«Важливо, що ці обставини мають справді перешкоджати наданню конкретної запитаної інформації. Наприклад, саме по собі оголошення карантинних обмежень не дає права розпорядникам автоматично припиняти розгляд всіх запитів. Водночас переведення працівників установи на дистанційну роботу, яка об’єктивно унеможливлює доступ до певних документів, яких стосується запит, відповідатиме такій підставі. При цьому в будь-якому випадку рішення про відстрочку необхідно довести до відома запитувача у 5-денний строк. В такому листі має обов’язково пояснюватися причина відстрочки та строк, протягом якого запит буде розглянутий», – радить Віта Володовська.
В ситуації, що склалася, важливо для запитувачів – зберігати здоровий глузд, а для розпорядників – не сприймати карантин як індульгенцію. Адже карантин закінчиться, а на запити усе одно доведеться відповідати. І на ті, що назбираються за період відстрочки через «обставини непереборної сили», теж.
Леся Ганжа, «Доступ до правди»
