15 жовтня в ефірі телеканалу «Суспільне Дніпро» вийшов сюжет про те, що на заводі «Південмаш» і в КБ «Південне» в Дніпрі зберігається 95 тон компонентів рідкого ракетного палива (гептилу), у тому числі 37 тон некондиційного палива.
За словами представника ДСНС в Дніпроперовській області Олександра Шевченка, гептил – токсична речовина першого (найвищого) класу небезпеки.
Суспільне надіслав запит до заводу «Південмаш», аби взнати про ситуацію з токсичним паливом – як зберігається, як буде утилізоване. Адже такі обсяги токсичних речовин, що знаходяться на території міста, можуть становити небезпеку для мешканців Дніпра.
У відповіді на запит за підписом генерального директора заводу Сергія Войта йдеться про те, що підприємство не отримує коштів на забезпечення зберігання речовини. При цьому термін експлуатації резервуарів з гептилом, який зберігається на державному підприємстві «Південний машинобудівний завод» у Дніпрі, вичерпаний.
«Підприємство не отримує відшкодування витрат на зберігання гептилу за поточний рік і не може розраховувати на нього в наступному році. Строк експлуатації резервуарів, де зберігається гептил, вичерпано. За відсутності коштів умови зберігання погіршуються і вже не можуть надійно забезпечувати необхідний рівень безпеки працівників підприємства та громадян міста», – сказано в документі.
Суспільне надіслало також запити у Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості України та голові Державного космічного агентства України з проханням про інформацію щодо перспектив та поточного стану виконання програми утилізації та зберігання гептилу, а також того, чи справді ця програма більше не фінансується. Відповіді редакція наразі не отримала.
До слова, заступник головного інженера КБ «Південне» Павло Дегтяренко стверджує, що, аби утилізувати гептил з обох підприємств (заводу «Південмаш» та КБ «Південне»), необхідно понад 300 мільйонів гривень. Він сказав, що наразі підприємства здійснюють щоденний моніторинг стану місткостей із гептилом.
Читайте також: Все про екологічну інформацію: де брати і про що запитувати
Ця історія про те, що у вашому місті, містечку чи селищі теж може бути підприємство, яке зберігало або зберігає токсичні речовини. І ситуація може скластись по-різному:
- Отруйні речовини можуть регулярно утилізуватись за кошт держави\спеціальної програми – і це чудово. Бо це певною мірою впевненість, що цей процес відбувається добросовісно і безпечно.
- Речовини можуть утилізуватись за кошти підприємства. І ситуація тут залежить вже від репутації підприємства – якщо за ним були помічені порушення, то і тут може бути недбале зберігання чи утилізація.
- Коштів нема. Тому ємкості з добривами, рідким паливом, продуктами переробки можуть стояти роками, поступово псуючись і протікаючи в землю, грунтові води і воду криниць, річок.
Тож, аби зрозуміти, чи немає загрози вашій безпеці – пишіть запит.
Розпорядник – державне чи комунальне підприємство, яке займається діяльністю, що може мати продуктом господарювання отруйні речовини. Або міська рада чи місцевий виконавчий орган ( РДА, ОДА), бо вони напевно знають про зберігання та утилізацію небезпечних речовин у вашому регіоні, і можуть запитати та отримати цю інформацію і у приватної структури, наприклад, великого агрохолдингу.
Що запитуємо:
1) Які отруйні речовини, продукти переробки, що потенційно становлять загрозу життю і здоров’ю людей, зберігаються на підприємстві (в районі, в місті тощо)? У яких обсягах? Врахуйте, що якщо ви ставите це питання РДА чи ОДА – відповіді треба буде чекати довго, бо розпоряднику треба зібрати інформацію, тож будьте готові чекати.
2) У якому обсязі зберігаються ці речовини? Чи придатні вони до використання чи очікують на утилізацію?
3) Яка вартість утилізації? За чий кошт відбувається утилізація? Чи наявне фінансування на утилізацію? Який обсяг речовин потребує утилізації наразі?
Ви можете ставити безліч інших питань, але не забувайте, що це запит – тому ставте ті питання, які мають на меті отримання інформації-факту, а не роз’яснень.
Читайте також: Інформація про стан довкілля не може бути засекреченою – роз’яснення юриста
Ми нагадуємо, що це все – екологічна інформація. І вона належить до тієї, яка не може бути обмежена у доступі. Це декларує низка законодавчих актів, передусім Конституція, стаття 50: «право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення». Така інформація ніким не може бути засекречена.
Також, відповідно до статті 25 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», інформація про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) - це будь-яка інформація в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи іншій матеріальній формі про:
· стан навколишнього природного середовища чи його об'єктів - землі, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та рівні їх забруднення;
· джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні фактори (шум, вібрацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей;
· загрозу виникнення і причини надзвичайних екологічних ситуацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо заходів, спрямованих на зменшення їх негативного впливу на природні об'єкти та здоров'я людей».
Стаття 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», ч.2 відносить до розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють:
1) інформацією про стан довкілля;
2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту;
3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян;
4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
«Доступ до правди»
