Як дізнатися, хто розпорядник потрібної мені інформації?

Допомогти може перелік наборів даних і розпорядників на Єдиному порталі відкритих даних , а також сервіс сайту «Доступ до правди» — в його базі понад 1700 розпорядників.

Хороша новина: якщо ваш запит потрапить не до того розпорядника, стаття 22 закону «Про доступ до публічної інформації» зобов’язує його переслати запит належному розпорядникові, у тому випадку, коли йому це відомо. Логіка законодавства така: людина може не знати, хто саме з державних органів зберігає ту чи іншу інформацію, а от чиновник, представник бюрократичної машини, має в цьому питанні громадянинові допомогти.

Отже, можна слати запит до будь-якого чиновника, а вони там самі розберуться?

Стоп-стоп. Розпорядники — це установи, а не люди. Розпорядниками публічної інформації не є народні депутати, депутати місцевих рад, голови районних і обласних рад, сільський, селищний, міський голова, судді, прокурори, державні виконавці тощо. Натомість розпорядниками є виконавчі органи рад, установ і організацій, і саме до них потрібно звертатися. Рішення про надання інформації у відповідь на запит все одно прийматиме одна людина, але робитиме вона це від імені установи чи органу влади.

Розпорядники публічної інформації — це тільки державні органи?

За законом «Про доступ до публічної інформації» розпорядники — «органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання». Якщо з органами влади все більш-менш зрозуміло, то «інші суб’єкти» — категорія менш визначена.

Хто, крім державних органів влади, може бути розпорядником інформації?

Як пише правниця Анна Куц , «інших суб’єктів» можна поділити на три основні групи:

• - Розпорядники інформації про бюджетні кошти — юридичні особи, які фінансуються з державного або місцевого бюджету;

• - Юридичні особи, які виконують делеговані владні повноваження, надаючи державні послуги — школи, виші, лікарні тощо.

• - Природні монополісти та інші організації/компанії, які домінують на ринку чи мають спеціальні, виключні права, є розпорядниками інформації про ціни на товари та послуги, а також їхнє постачання. Повний список монополістів є у «

А якщо розпорядник не отримує гроші з бюджету?

Організації чи установи, до яких звертаються по публічну інформацію, часто відмовляють з мотивацією «ми — не орган влади» або «ми не фінансуємося з бюджету». Але така відмова не завжди правомірна. Навіть якщо комунальне/державне підприємство заробляє на себе й не отримує дотацій із бюджету, воно розпоряджається майном, що належить громаді чи державі — а отже, інформація про його роботу та фінанси має бути публічною. Лікарня, яка надає гарантовані державою послуги, комунальне підприємство, що постачає вам воду, або виш, що видає державні дипломи — розпорядники публічної інформації, яку повинні надавати на запит. Навіть якщо заробляють вони на себе самі.

У законі є важливе уточнення: «До розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією)». Отже, якщо в організації, установи або навіть приватної компанії є інформація, необхідна до суспільства, ви маєте право отримати цю інформацію, а розпорядник зобов’язаний її надати.

Як довести, що інформація необхідна для суспільства?

Визначення є в законі «Про інформацію»: «предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо». Посилаючись на цю норму закону, юристи Інституту розвитку регіональної преси довели в суді , що благодійний фонд при миколаївському виші повинен надати журналістам інформацію про надходження, витрати, штатний розпис і зарплати працівників. Аргумент був такий: студенти скаржаться, що їх змушують платити внески в цей фонд, отже, їхні права можуть бути порушені. Такої можливості достатньо, щоб інформація вважалась предметом суспільного інтересу.

То за цією логікою можна вимагати будь-яку інформацію від будь-кого?

Не можна. По-перше, є категорії інформації, доступ до якої можуть обмежувати — конфіденційна, службова і таємна . Якщо ви звернетесь до розпорядника по таку інформацію, він може відмовити вам, застосувавши для мотивування відмови трискладовий тест .

По-друге, якщо ви будете наполягати, що суспільний інтерес переважає мотиви, з яких вам відмовляють, суперечку, ймовірно, доведеться продовжити в суді. А там вам потрібно буде довести суспільний інтерес. У випадку з миколаївським благодійним фондом доказами стали публікації в медіа.

Суди враховують такі аргументи?

Восени 2016 року пленум Вищого адміністративного суду видав постанову « Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації ». У ній є критерії, за якими судді повинні визначати суспільний інтерес. Наприклад, інформацію вважають суспільно необхідною, «якщо її поширення сприяє:

• - дискусії з питань, що хвилюють суспільство чи його частину, необхідності роз'яснення питань, які важливі для актуальної суспільної дискусії;

• - дієвому контролю за надходженням та витрачанням публічних коштів, розпорядженням державним або комунальним майном, розподіленням соціальних благ;

• - виявленню ризиків для здоров'я людей, для громадської безпеки і порядку, запобігання їм та їх наслідкам;

• - виявленню шкідливих для людини наслідків діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб;

• - викриттю недоліків у діяльності органів публічної влади, їхніх працівників;

• - інноваціям, науковим дослідженням;

• - економічному розвитку, підприємницькій діяльності, інвестиціям; виявленню фактів введення громадськості в оману».

Це не вичерпний перелік. Судді також мають враховувати, хто є запитувачем. Наприклад, чи запитувач є журналістом, блогером чи представником громадської організації, тобто що його цікавість є такою, що потрібна для справи, а справа, у даному разі, це ефективний громадський контроль; чи стосується ця інформація багатьох людей; чи точиться на тему, яких стосуються запитувані дані, суспільна дискусія; чи інформація стосується публічного діяча чи кандидата на публічну посаду і так далі.

Отже, якщо я вважаю відмову неправомірною, потрібно звертатись у суд?

У суд або до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини ( омбудсмана ). Торік до Верховної Ради внесли законопроєкт №2381 , який розширить повноваження омбудсмана й дасть йому ефективні інструменти для захисту права на доступ до публічної інформації. А в майбутньому для цього планують запровадити окремий незалежний орган — інформаційного комісара . Якщо закон ухвалять, оскарження відбуватиметься швидше й ефективніше, а на посадовців, які порушують закон «Про доступ до публічної інформації», чекає серйозніше покарання.