Трискладовий тест: як працює механізм, який не дозволяє засекретити важливу інформацію

11 Вересня 2020 15:31

Markus spiske  wbqdgo6cxq unsplash

Посадовець не має права обмежити доступ до інформації, не пояснивши, чому її оприлюднення завдасть більше шкоди, ніж принесе користі.

Закон гарантує кожному громадянину доступ до публічної інформації. Офіційні установи, органи або посадовці повинні надавати таку інформацію, якщо вони є розпорядниками саме тих даних, про які ви просите. Але є винятки — дані, які закон відносить до інформації з обмеженим доступом.

Наприклад, управління архітектури міської ради повинне повідомити вам, скільки історичних пам’яток відреставрували бюджетним коштом за рік. Але не зможе відповісти, скільки їжі закупили для бегемотів у міському зоопарку, бо цим займається інше управління (управління архітектури по закону має переслати ваш запит до належного розпорядника).

А от на запит про розташування радіолокаційних станцій у будівлях вашого міста відмовиться відповідати навіть профільне управління, бо це військова таємниця.

Та навіть якщо ви запитуєте про щось суперсекретне, розпорядник не може просто відмовити — перш ніж обмежити доступ до інформації, він повинен застосувати трискладовий тест. Пояснюємо, що це за тест і чому державним органам і посадовцям потрібно про нього нагадувати.

Що таке трискладовий тест?

Послідовність запитань, на які розпорядник має відповісти, аби визначитися, чи може він вам відмовити. Ось вони:

1. Чи слугує засекречення цієї інформації інтересам:

  • - національної безпеки
  • - територіальної цілісності
  • - громадського порядку і запобігання правопорушенням
  • - громадського здоров’я
  • - захисту репутації або інших прав людей
  • - підтримання авторитету та неупередженості правосуддя
  • - нерозголошення даних, отриманих конфіденційно?

2. Чи завдасть розголошення цієї інформації істотної шкоди цим інтересам? Якщо завдасть, то якої саме? Що саме може статися? Яка ймовірність, що це станеться?

3. Чи шкода від розголошення переважає суспільний інтерес? І якщо так, то чому?

Як може виглядати застосування трискладового тесту?

— Надайте, будь ласка, повний перелік адрес сховищ боєприпасів у Чернігівській області.

1. Не можемо — це військова таємниця. 2. Якщо цей перелік буде опублікований, ворог може використати його для диверсій. 3. Якщо люди знатимуть адреси сховищ, вони будуть потенційно більш підготовлені до можливих вибухів. Але небезпека диверсій — а отже, загроза для мирних мешканців, — є більшою: інформацію можна засекретити.

— Надайте, будь ласка, відповідь: чи мешкає президент і його родина у резиденції в Кончі-Заспі?

— 1. Безпека президента важлива для держави, тому є сенс не розголошувати, де він живе. 2. Оприлюднення адреси президента створить загрозу масових заворушень біля його будинку, а також замахів на нього. 3. Демократичні стандарти вимагають від влади прозорості; президент — публічна особа, а резиденція належить державі; безпеку президента гарантує державна охорона. Тож суспільний інтерес є більшим: інформацію не можна засекречувати.

Це, звісно, схематичні відповіді. На практиці розпоряднику інформації потрібно аргументовано відповісти на всі запитання трискладового тесту.

Результат застосування трискладового тесту має бути розгорнуто викладений у відповіді на запит.

Отже, будь-яку інформацію можна засекретити, пославшись на захист прав людини чи щось подібне?

Не можна. За законом будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, яку закон відніс до інформації з обмеженим доступом — таємної, службової чи конфіденційної. І навіть цю інформацію можна розголошувати, якщо вона є суспільно необхідною. Діє презумпція вільного доступу: не можна просто сказати, що всі дані про військові об’єкти таємні — треба довести, що саме ця конкретна інформація є військовою таємницею. Держава зобов’язана забезпечувати доступ до інформації, а не шукати приводів для її засекречування. Деякі категорії інформації закон забороняє засекречувати — наприклад, про стан довкілля, бюджетні витрати тощо.

Раз розпорядник застосовує трискладовий тест сам, отже, результати тесту — суб’єктивні. Чим це відрізняється від засекречування інформації на власний розсуд?

Застосовуючи трискладовий тест, розпорядник демонструє логіку свого рішення надати чи не надавати доступ до інформації. Якщо це рішення погано аргументоване, людина, яка запитує, може оскаржити відмову в суді або в Уповноваженого Верховної Ради з прав людини (омбудсмана). Тоді розпорядника інформації зобов’яжуть або надати її, або навести адекватні аргументи на користь відмови.

Що робити, якщо у відповіді розпорядника немає результатів трискладового тесту?

Скаржитись. Без застосування трискладового тесту обмеження доступу до інформації незаконне

. Наприклад, у цьому випадку , відмовляючись називати ім’я слідчого з посиланням на таємницю слідства, поліція порушила закон.

Оскарження справді працює?

Працює, але не так добре і швидко, як хотілося б.

Торік до Верховної Ради внесли законопроєкт №2381 , який розширить повноваження омбудсмана й дасть йому ефективні інструменти для захисту права на доступ до публічної інформації. А в майбутньому для цього планують запровадити окремий незалежний орган — інформаційного комісара . Якщо закон ухвалять, оскарження відбуватиметься швидше й ефективніше, а на посадовців, які порушують закон «Про доступ до публічної інформації», чекає серйозніше покарання.