Конфіденційна інформація: які дані можна і не можна засекречувати

18 Вересня 2020 14:20

Folco masi shudd gmmny unsplash

Пояснюємо простими словами, чому не будь-яка інформація, яку посадовці хочуть приховати, може вважатися конфіденційною.

Закон гарантує громадянину доступ до публічної інформації, а державні органи та установи — розпорядників цієї інформації — зобов’язує цей доступ забезпечувати. Втім це не значить, що можна, написавши запит, отримати абсолютно будь-яку інформацію. Є дані, які закон дозволяє не розкривати або навіть забороняє розголошувати. Пояснюємо, як відрізнити справедливо засекречену інформацію від тієї, яку чиновники намагаються приховати, прикриваючись законом.

Яку інформацію за певних обставин можна засекречувати?

Є три категорії інформації, до якої можуть обмежити доступ: службова, таємна і конфіденційна.

  • 1. Службова — це внутрішня інформація, яку орган чи установа — розпорядник інформації — не вважає за потрібне розголошувати. Наприклад, зміст доповідних записок або проєкти і пропозиції, які виникають під час підготовки рішення.
  • 2. Таємна — це інформація, розголошення якої може зашкодити людині, суспільству чи державі. Наприклад, координати військових баз. Таємниця буває державна, комерційна, професійна, військова, банківська, адвокатська, лікарська, а також таємниця голосування, страхування, усиновлення нотаріальних дій і так далі.
  • 3. Конфіденційна — це інформація, яку людина чи юридична особа (крім державних органів і установ) не хоче розголошувати або ж встановлює свої умови для розголошення. Про конфіденційну інформацію є спеціальний закон — « Про захист персональних даних ».

Що таке персональні дані?

Прізвище, ім’я, по батькові, адреса, номер телефону, паспортні дані, інформація про етнічне походження, освіту, сімейний стан, належність до релігійних організацій, стан здоров’я, дата і місце народження і так далі. Вичерпного переліку не існує — якщо за якимось даними можна ідентифікувати людину, ці дані персональні. Якщо автосервіс вносить у свою базу клієнтів ваше прізвище та реєстраційний номер вашого автомобіля, він має взяти у вас дозвіл на обробку персональних даних.

Як саме закон захищає персональні дані?

Закон стосується інформації про людей, яка зберігається в базах даних і картотеках. Наприклад, у податкової є ваша домашня адреса, номер телефону та сума, яку ви заробили за минулий рік. Але якщо хтось напише запит до податкової з проханням надати ці дані, отримає відмову — ця інформація конфіденційна.

Отже, якщо на мій запит відповіли, що потрібна мені інформація — конфіденційна, я вже точно її не отримаю?

Розпоряднику не досить просто написати, що інформація конфіденційна — він повинен обґрунтувати відмову

за допомогою трискладового тесту

. Крім того, є категорії інформації, доступ до якої обмежувати не можна за жодних обставин.

Яку інформацію не можна засекречувати?

Закон забороняє приховувати інформацію:

  • - про стан довкілля
  • - про якість харчів і предметів побуту
  • - про аварії, катастрофи, стихійні лиха та інші події, які загрожують безпеці людей
  • - про громадське здоров’я і рівень життя
  • - про соціально-демографічні показники
  • - про стан освіти, культури і медицини
  • - про злочинність, порушення прав і свобод людини і громадянина
  • - про незаконні ді органів влади і посадовців

і так далі (цей перелік не вичерпний).

Якщо вам відмовились надавати інформацію, яка належить до якоїсь із цих категорій, ви можете оскаржити відмову в суді або в Уповноваженого Верховної Ради з прав людини ( омбудсмана ).

То персональні дані кожної людини — конфіденційні?

Ні, є винятки. Наприклад, закон забороняє засекречувати прізвища та імена посадовців або людей, що отримали бюджетні кошти. Антикорупційне законодавство зобов’язує державних службовців, народних депутатів та інші категорії публічних осіб подавати публічні декларації, в яких є не лише їхні власні персональні дані, а й інформація про членів їхніх родин. Детальніше про це можна почитати тут.

Загалом ідея така: якщо людина працює чи має намір працювати в органах влади або обіймати адміністративну посаду в організації, яка фінансується з бюджету, суспільство має знати про неї більше. Європейський суд з прав людини визнав порушенням відмову Центральної виборчої комісії надати автобіографії кандидатів у народні депутати. Інформація про їхню освіту й роботу — особисті дані, але право суспільства знати про людей, які прагнуть бути обраними до парламенту, в цьому випадку переважає.

А як щодо доступу до даних про самого себе?

Уявімо: людина, що працювала раніше в державній організації, знає, що щодо неї проводили службове розслідування, й хоче знати подробиці. Вона просить надати їй документи про розслідування, але їй відмовляють, бо вона неправильно оформила запит — не додала до нього копії документів, які її ідентифікують. Хоча і закон «Про доступ до публічної інформації», і закон «Про захист персональних даних» передбачають право людини отримати доступ до інформації про неї або такої, що її стосується.

Як це можна виправити?

Ця невідповідність зникне, якщо Верховна Рада ухвалить

законопроєкт №2381

«Про внесення змін до деяких законів України у сфері доступу до публічної інформації щодо вдосконалення їх окремих положень». Тоді в обох законах буде гарантований доступ людини до інформації про неї або такої, яка її стосується.