Аналітики організації «Фундація DEJURE» проаналізували судову практику щодо законодавчої новації майже трирічної давності – виготовлення цифрових копій шляхом сканування документів.

Закон «Про доступ до публічної інформації» визначає повноваження Кабміну встановлювати граничний розмір витрат на копіювання і друк документів, які запитувачі просять надати. У 2020 році до постанови КМУ №740, у якій ці норми затверджувались, було додано ще один вид «послуг» — виготовлення цифрових копій шляхом сканування документів. За словами аналітиків Фундації DEJURE, це спричинило певну дисгармонію у судовій практиці.

Які були справи, пов’язані з цим?

У справі №​​9901/119/21 позивач оскаржував вимогу ВРП відшкодувати витрати за сканування документів. Тоді ВП ВС звернула увагу, що згідно з законом не передбачається обмеження права на отримання інформації в електронному вигляді, зокрема, не передбачається і встановлення плати за сканування копій документів.

Цієї ж позиції дотримуватися колегія суддів КАС ВС у справі №9901/454/21. Щобільше, суд зазначив, що наказ ВРП №7/0/1-20 про встановлення плати за виготовлення цифрових копій не відповідає закону.

Однак іншої думки дотримувалися судді КАС ВС у справі №9901/144/20. Тоді суд зазначив, що «виготовлення електронних копій документа…теж вимагає залучення додаткового ресурсу й матеріально-технічних затрат, а отже, потребує їх відшкодування». А у справі №9901/496/21 суд узагалі визнав, що «сканування» підпадає під поняття «копіювання», отже потребує відшкодування.

Тож наразі немає одностайності в тому, чи законними є вимоги розпорядників інформації стягувати плату за сканування документів. Будемо спостерігати, чи прийдуть органи влади до консенсусу та чи стане усталеною практика в аналогічних справах.

Читайте також: Чи повинен запитувач платити за сканування документів?

Детальніше ситуацію з доступом до публічної інформації у судовій практиці читайте в аналітиці «Що приховувала судова влада у 2022 році?» за посиланням https://cutt.ly/y8xcKIE

«Доступ до правди»