Як заробити трафік на квітах: про користь інформаційних запитів

29 жовтня 2019 09:08

Safe image

Велику кількість переглядів вам може забезпечити новина, на яку витрачено мінімально зусиль.  Фактично: написана за одним вдалим інформаційним запитом.

На сайті «Доступ до правди» такою новиною свого часу стала публікація про квіти, точніше про те, що на закупівлю квітів на рік ДУСя витрачає на квіти від 700 тисяч до майже мільйона гривень.

Ця новина на маленькому сайті мала у перший день 5 тисяч переглядів (для нас це багато) і кілька сотень шерів на Фейсбуку.

Читачів обурювала недоречність витрат, багато хто порівнював витрачені суми із нагальними потребами країни, тим паче країни, що перебуває у стані війни. Писали про відсутність спорядження на фронті та медичного обладнання у тилу, погані дороги, комунальні негаразди, рішення яких впирається в елементарний брак коштів.

Але важливо: ця новина не тільки «принесла заходи», вона стала приводом для важливої суспільної дискусії про публічні фінанси: витрачаючи державні кошти, треба говорити не тільки про прозорість, а й про доречність витрат.

Ціна новини для редакції: звернути увагу на букет, який вручив президент у Верховній Раді прем’єру, вітаючи того з посадою; написати інформаційний запит, із питаннями про вартість квітів, отримати цифри.

5 хвилин праці, найважчим у якій є саме «звернути увагу».

Усе решта – і написання запиту, і написання новини за отриманими цифрами, і публікація посту у Фейсбуку – уже елементарно.

Що можна питати?

Щоб зрозуміти, що таке вдалий запит, потрібно розуміти, що на інформаційний запит, згідно з законом «Про доступ до публічної інформації» надається саме публічна інформація.

Закон дає таке визначення (ч. 1 ст. 1):

«Публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом».

Це означає, що ви маєте запитати таку інформацію, яка є саме у цього розпорядника (ще одне важливе поняття закону) у готовому вигляді. Ви не можете питати у запиті, чому досі не відремонтовано таку-то дорогу з райцентру до села, зате можете попросити копії проекту і кошторису ремонтних робіт, а також графіку їх виконання.

А от чому їх не зроблено і що про це думає голова місцевого органу самоврядування – це не запити. «Чому?» – це такий вид звернення громадян, який називається скарга. Підпадає під закон «Про звернення громадян». Відрізняється термінами надання відповіді: на запит мають відповісти протягом 5 робочих днів (тиждень), а на звернення – протягом місяця. Саме тому важливо так сформулювати запит, щоб його не перекваліфікували на звернення.

А от якщо ви запитуєте, що про це неподобство (чи подобство, байдуже) думає пан голова, то це називається прохання про коментар. Це робоче питання, яке журналіст надсилає не до відділу роботи з публічною інформацією, а до прес-служби. Термін надання відповіді не регулюється жодним законом, а залежить лише від авторитету журналіста чи ЗМІ, професійності прес-служби, цивілізованості й відкритості установи. Тож якщо прес-секретар говорить: «Пишіть інформаційний запит на коментар/інтерв’ю», то  з точки зору законодавства це нонсенс. Тому що це не інформаційний запит. Це просто лист.

Але є ще один важливий нюанс. Перед тим, як писати запит про стан такої-то дороги, вам доведеться попередньо дізнатися, що ремонтом локальних доріг тепер займається не Укравтодор, а місцеві органи самоврядування.

Згідно з законом, це називається обрати правильного розпорядника, саме того, у якого є запитувана інформація. Тут доведеться подумати.

Бо інакше буде так: ви, приміром, пишете в Укравтодор «Дайте мені проект і кошторис ремонту такої-то дороги», а вони – як і належить за законом, рівно через тиждень і, повірте, ані днем раніше, – надішлють вам відповідь, що вони не є розпорядником цієї інформації. І ще: мають написати, що тепер таким розпорядником є місцевий орган самоврядування такий-то. А ще: самі ж мають переслати ваш запит цьому розпоряднику.

У законі це дуже красиво сформульовано (ч. 3 ст. 22):

«Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником».

Але попри те, що у даній ситуації закон на вашому боці, і навіть якщо «неправильний розпорядник» дотримається усіх норм закону і все перешле, що теж буває, для вас усе одно гарантовано розпочинається другий тиждень очікування, якого б ви могли уникнути.

Як писати запит?

Якщо ви зрозуміли, що ви хочете запитати і розумієте, як це треба сформулювати, то написати запит – питання техніки. Тут усе дуже просто.

Закон передбачає різні можливості подання інфозапитів – письмово, усно, на електронну пошту розпорядника, через сайт розпорядника тощо.

Найпростіше – подати запит через платформу «Доступ до правди».

Там уже зібрано адреси понад 1,5 тисячі розпорядників з усієї України. До того ж сайт пропонує готову форму запиту, куди вам потрібно буде вписати лише свої запитання.

Навіть «добрий день» і «з повагою» написані уже до вас.

Нюанс: у законі «Про доступ до публічної інформації» є ч.5 ст. 19, яка регламентує, як мать бути оформлені запити.

«Запит на інформацію має містити:

1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є;

2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;

3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі».

І ось тут треба бути уважним. Бо ось це «ім'я» у Цивільному кодексі визначається як прізвище, ім’я і по батькові. А розпорядники, як і всі ми, бувають хороші, а бувають різні.

Хороші – дослухаються до роз’яснень Офісу Уповноваженого з прав людини (а це головний наглядовий орган щодо інформаційного права), який каже, що оскільки закон не передбачає ідентифікації запитувача, то для розпорядника не має значення, як написано ім’я запитувача, а має значення лише характер запитуваної інформації – чи вона є публічною, чи ні.

Різні – присилають відмову у розгляді запиту на підставі порушення ч.5 ст.19.

Є випадки, коли відповідь отримував запитувач із явно вигаданим ПІБ «Мішель Баракович Обама», а відмову – Микола Сидоренко, бо не вказав по батькові.

Тому ми радимо реєструватися на платформі своїм повним ПІБ – далі воно автоматично з’являтиметься у підписі.

Як вийти на вдалу ідею?

Запити писати нескладно, їх складно придумати. Для цього важливо стежити за кейсами колег: що роблять вони, що у них виходить.

Надзвичайно гарно працює з інформаційними запитами інформагенція «Українські новини». Саме їм належить епічна справа про те, як і кого міністр Аваков нагороджував іменною зброєю, вони шлють запити і воюють у судах щодо інформації, хто відпочиває за державний рахунок у резиденціях ДУСі. Обидві історії дуже складні, стосуються пограничної території законів «Про доступ…» і «Про публічні фінанси», з одного боку, та закону «Про захист персональних даних», з другого.

Треба розуміти, що «Українські новини» очолює Денис Іванеско, колишній начальник головного управління забезпечення доступу до публічної інформації Адміністрації президента Януковича. Він знає систему зсередини, а отже, знає як її можна вскрити.

Журналіст-розслідувач Гліб Канєвський якось протягом одного тижня випустив дві резонансні новини: одна про те, що генерал Семочко навіть після всіх розвінчальних публікацій, так і не зацікавив СБУ – не було ані розслідування, ані внутрішньої перевірки, друга –  про те, що Насіров підписував податкові розстрочки партнерам екс-президента Порошенка. Обидві є результатами влучних інформзапитів.

Читайте також: Гліб Канєвський: Як подати запит, відповідь на який стане резонансною новиною

Як пояснював Гліб, обидві новини – лише «верхівки айсбергу» його глибших розслідувань. Наприклад, по Насірову в журналіста була серія запитів, яка стосувалася розслідування з надання Фіскальною службою податкових розстрочок. Сама ж тема розстрочок його зацікавила, коли він вивчав «плівки Онищенка».

Зараз найгучнішою судовою справою з доступу є перемога у Верховному суді Тетяни Козирєвої: журналістка здолала НАК «Нафтогаз» у справі про доступ до контрактів компанії, укладених із бельгійською компанією CabinetDN та американською ValueBridge.

Тетяна Козирєва давно замається темою американських лобістів, вона авторка кількох розслідувань на «Українській правді», зокрема про лобістів ПорошенкаФірташаЯценюкаТимошенкоПінчука

В процесі збору матеріалу для чергового розслідування Тетяна натрапила на інформацію про  зв’язки НАК «Нафтогаз» з лобістськими компаніями у США і вирішила скористатися законом «Про доступ до публічної інформації» – надіслала в НАК «Нафтогаз» запит щодо контрактів з CabinetDN та ValueBridge.

Читайте також: Джокер з реєстру: як журналістка піймала на брехні «Нафтогаз»

Нафтогаз пручався, Таня наполягала. Справа тягнулася два з половиною роки. І хоча це зовсім не ті 5 робочих днів, які обіцяно по закону, але по-перше, головне – це перемога, а по-друге, ніхто не обіцяв, що буде легко.

Леся Ганжа, для Медіалаб