Уповноважений Верховної ради з прав людини Валерія Лутковська під час конференції, присвяченої Дню права знати, розповіла про основні проблеми, які виникають в Уповноваженого з правом громадян на інформацію.

«Доступ до правди» подає найцікавіші фрагменти промови Омбудсмана під час заходу.

- За останні три роки, що ми відповідаємо за імплементацію закону «Про доступ до публічної інформації», у нас були досить різні зустрічі з представниками органів влади. Вони приходили до нас порадитися, як би зробити так, щоб інформацію не надати.

Наша позиція завжди така: «Ви будете краще захищеними, якщо надасте запитувану інформацію».

На жаль, нашу пораду не завжди розуміють одразу.

Щоразу ми стикаємося із проблемою, коли розпорядники кажуть: «Знаєте, такий документ у мене є, але я його для політичної доцільності тримаю в сейфі і навіть не здаю в загальний секретаріат».

Бувають інші випадки.

У бюрократів – коли я їх так називаю, то не надаю жодної негативної конотації цьому слову – ще з часів Радянського Союзу є уявлення, що краще інформацію закрити, ніж надати. Існує така пересторога – інформацію не надавати. Навіть у тих випадках, коли її було раніше опубліковано. Ми ж намагаємося таким людям пояснити, що краще її відкрити.

Ще одна проблема – обмеження інформації без пояснення.

Є інформація, яку дійсно треба закрити, але, будь ласка, напишіть запитувачеві, чому ви так вирішили. Обґрунтуйте це відповідно до трискладового тесту. Тоді проблем не буде. А відповідь про те, що інформацію не дамо, бо не дамо, – це не законно.

Є проблеми і з боку запитувачів. Часто закон «Про доступ…» використовують для покарання працівників органів влади. Я маю на увазі ситуацію, коли часом існує конфлікт між чиновниками і конкретною особою. Людина довгий час намагається захистити свої права і тут раптом дізнається про закон «Про доступ до публічної інформації». І починає направляти запити. Це може бути по 300 листів на день.

Конфлікт іноді заходить на стадію, коли запитувачу вже все одно, чи отримає він інформацію. Головне – дістати чиновника. І тоді людина починає нам слати скарги, що орган влади на 197 чи 202 запити надав відповідь невчасно.

Але і в таких випадках відвертого тролінгу ми не можемо відмовляти у праві на доступ.

Я пропоную всім, хто відмовляє в наданні інформації, поставити себе на наше місце. У нас чітко написаний алгоритм. Ми діємо, як математична функція. Нам все одно, є у вас конфлікт чи немає. Нас також не цікавить ваше ставлення до виконання закону.

Ми дивимося, чи є відповідь і чи дотримано терміни.

Це не наша справа входити в становище нещасного розпорядника, який отримує 300 запитів на день. Наше завдання встановити склад адміністративного правопорушення, скласти протокол і направити його до суду.

На сьогодні лише 10% наших протоколів не знайшли свого підтвердження в суді.

Ми маємо величезну кількість звернень до нас з приводу порушення права на доступ.

У 2016 році ми отримали більше 23-х тисяч звернень, станом на вересень 2017-го – це вже 18 тисяч звернень.

Ми давно втратили співчуття до порушників закону про доступ. Нам все одно, хто пішов у відпустку чи на лікарняний. Для закону це байдуже.

У кожному листі, який ми надсилаємо до розпорядників, ми прописуємо, у зв’язку із чим вважаємо це порушенням.

Ми готові надати будь-які роз’яснення, консультації, приїхати і провести тренінги. Ми готові це робити, щоб розпорядники отримували від нас менше скарг.

Не хочете бачити нас з адмінпротоколом і вимогою надати ваші персональні дані для його заповнення? Порада проста: не порушуйте закон.

Записала Наталія Патрікєєва, «Доступ до правди»