Указ по Саакашвілі і таємниця АП

9 лютого 2018 11:23

%d1%81%d0%b0%d0%b0%d0%ba%d0%b0%d1%88

Згадайте, ви подивилися сюжет про штурм кордону громадянином Саакашвілі, дізналися про те, що, виявляється, його було позбавлено громадянства. А Саакашвілі каже, що не позбавлено.

Ви хочете перевірити, хто бреше, і пишете запит на Адміністрацію Президента: дайте копію указу про позбавлення громадянства.  

Ясно, що ви цього не робили, а от громадянин Олександр Павліченко зробив.

Закон «Про доступ до публічної інформації» – простий і конкретний, як двері, що мають бути відкриті, і тільки інколи закриті: вся інформація публічна, крім обмеженої кількості випадків. Всю публічну інформацію треба надати на запит швидко – максимум 5 днів.

Але за 5 днів вам приходить відмова.

«Запитувана інформація про припинення громадянства України є конфіденційною і стосується прав та охоронюваних законом інтересів іншої особи, однак письмовий дозвіл на доступ до такої інформації відповідно до статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не надано», - ідеться в офіційній відповіді.

У цій відповіді є аж 5 «але», чому вона незаконна, і шосте «але» – чому вона нелогічна.

Перше «але». Згідно з законом конфіденційною є інформація, а не документ. Тобто якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений. Наприклад, декларації посадовців – відкритою є копія декларації, а персональні дані ретушуються.

І цього першого «але» вчать на всіх курсах і тренінгах. І цього першого уже цілком досить, щоб запитувач отримав зовсім іншу відповідь на запит.

2+2 =4.  Обмеженню підлягає інформація, а не документ.

Працівники АП, до речі, це теж прекрасно знають, бо вони і закон читали, і теж бували на всіх цих курсах і майстере-класах.  Коли їх запитуєш офзерекордз, що це за відповідь, вони тільки відводять очі і потай зізнаються, що їм соромно. І що зробити вони нічого не можуть, бо… піднімають палець вгору.

І нагорі там зовсім не Небесна Сотня.

 

Друге «але». Персональні дані Саакашвілі мають бути надані на запит, оскільки їх вже було оприлюднено в Указі Президента про надання громадянства, де було його ПІБ, рік і місце народження та місце проживання. А згідно з законом «Про доступ…», не може бути обмежено доступ до інформації, яка була в законний спосіб оприлюднена раніше. Тобто ту саму інформацію, яку було запитано зараз (пп. 2 п. 1 ст. 15).

Третє. На сайті Державної міграційної служби було видано офіційне повідомлення «Президентом України видано указ про втрату громадянства України». Тобто і факт позбавлення Саакашвілі громадянства аж ніяк не є конфіденційною інформацією.

Четверте «але». У шапці указу про надання громадянства сказано, що Саакашвілі є особою, прийняття якої до громадянства України «становить державний інтерес для України». Іншими словами, тут прямо вказано на соціальну значущість даної особи.

До того ж особи публічної. Там, де йдеться про публічних осіб, взагалі діють інші правила конфіденційності. І це логічно. Якщо і так кожен, хто дивиться телевізор, знає прізвище Саакашвілі, а його рік народження фігурує в усіх офіційних паперах, те, що він уродженець Грузі відомо ледь не дітям, та й місто його проживання теж не є таємницею, то нащо гратися в захист персональних даних, які і так всім відомі?

Власне, ось це і стоїть за логікою закону: не захищати грифом конфіденційності те, що вже було опубліковано раніше.

П’яте «але». Одним з найбільших досягнень закону «Про доступ…» є п. 2 ст. 6, тобто так званий трискладовий тест.

Суть його в тому, що відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам, і головне – чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості її знати.

Без застосування трискладового тесту відмова у наданні інформації є необґрунтованою.

Ще на етапі позову запитувач Олександр Павліченко, який також відомий правозахисник, голова Української Гельсинської спілки з прав людини, коментував це так, що «трискладовий тест» є абсолютно програшним для розпорядника, бо розпорядник не зможе довести шкоду оприлюднення даної інформації для Саакашвілі.

Дно цієї ситуації полягає в тому, що розпорядник і не збирався навіть імітувати виконання закону – зважувати чиїсь інтереси. Там, де діє право сили, не потрібна сила права.

Але не тут іще сміються. Шосте «але» надзвичайно кумедне. Незрозуміло, нащо весь цей цирк. Чому АП так б’ється за утаємничення документу, який давно надруковано.

Указ уже злили. Ось він. Ще в серпні його опублікував Обозреватель і передрукували усі ЗМІ. Саме в тому вигляді, як велить закон: документ із викресленими персональними даними.

 

І це теж є показовим: здавалося б, закон в Україні є таким прогресивним, таким прекрасним, 5 днів – і все твоє.

Але на практиці є запитувач Павліченко, який подав свій запит у липні 2017 року – і не отримав нічого досі.

Це все одно, що півроку судитися за літр молока – може, зрештою суд і скаже, що ти правий, але молоко все одно прокисне.

…Тільки тут вирішили не поступатися навіть прокислим молоком.

У суді обмін думками сторін тривав півгодини. Вихід судді в дорадчу кімнату – понад 40 хвилин.

Після цього суддя зайшла в залу й оголосила, що в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рушників утертися нікому не запропонували.

Мотиваційну частину очікували, як останню серію детективу. Здавалося, закон не давав навіть найменшої можливості обгрунтувати таку резолюцію.

Проте суд її знайшов: виявляється, той попередній указ про надання громадянства Саакашвілі було опубліковано неправомірно.

«В даному випадку в матеріалах справи відсутні докази правомірності первісного оприлюднення конфіденційної інформації про Саакашвілі шляхом оприлюднення на сайті Президента України Указу про прийняття його до громадянства України», - ідеться у рішенні.

А отже, інформація про рік народження Саакашвілі є конфіденційною. І про те, що він уродженець Грузії. І що живе в Києві. І так – рік народження.

 

Суд також не погодився, що обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ.

Суд цитує закон: якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений. І робить висновок:

«В Указах Президента України про прийняття до громадянства України або припинення громадянства України за вирахуванням персональних даних про осіб, яких вони стосуються, не залишається іншої публічної інформації, що могла би бути оприлюднена», - цитата з судового рішення.

В чому сенс і де логіка, а головне, чому закон про доступ є, але не працює – запитання правильні й не тільки про доступ, а про все наше життя. І про місце правосуддя в ньому.

Я ж можу поділитися лайфхаком: запит є сенс подавати заради відстоювання справедливості – щоб дійти до Європейського суду з прав людини. А якщо потрібна саме інформація – розраховуйте на зливи. Так швидше, практичніше і більше користі для справи.

Загадайте бодай історію про списки нагороджених іменною зброєю – поки «Українські новини» добиваються в судах від МВС відповіді на запит і навіть ці суди виграють, «Українська правда» давно опублікувала частину цих списків, отриману «з власних джерел».

Поки Павліченко судиться в судах – всі вже давно опублікували цей таємничий указ про позбавлення громадянства Саакашвілі і забули і про указ, і про Саакашвілі: новий день, нові виклики…

Тимчасом ситуація із «таємницею» громадянства Саакашвілі стала для АП не просто битвою за літр прокислого молока, а хрестовим походом за принцип – палець вгору – самим тлумачити собі закони і виконувати їх на свій розсуд.

 

Леся Ганжа, «Доступ до правди», для «Української правди»