До 1 квітня тисячі українських чиновників та місцевих посадовців мали подати декларації про майно, доходи та витрати. Левова частка цих документів до 1 травня буде оприлюднена на веб-сайтах органів влади, однак більшість заповнених паперових форм «осядуть» у кадрових відділах офіційних установ. Наскільки доступною насправді є інформація про майно і доходи можновладців різних рівнів, хто має перевіряти подані ними декларації і найголовніше – до якої відповідальності будуть притягати недоброчесних посадовців, спробував розібратись «Доступ до правди».
Попри те, що багатостраждальний закон про електронне декларування ухвалили всередині березня, система онлайн-подання декларацій ще не запрацювала. Для цього має бути створений Єдиний державний реєстр декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. За його формування і ведення відповідає Національне агентство з питань запобігання корупції.
Утворений ще рік тому, цей орган виконавчої влади зі спеціальним статусом запрацював лише нещодавно – наприкінці минулого місяця, коли нарешті отримав 4 з 5 необхідних для роботи членів агентства. Розробка системи електронного декларування – одне з першочергових завдань НАЗК. Коли система запрацює, ціла низка високопосадовців матимуть 60 календарних днів, щоб подати щорічні декларації за минулий рік.
А тим часом декларації посадовців оприлюднюють за старим законом «Про засади запобіганні і протидії корупції» - на офіційних веб-сайтах органів влади, де їх одразу ж підхоплюють та аналізують ЗМІ та активісти.
Згідно з досі чинною статтею 12 вище згаданого закону, обов’язковому оприлюдненню протягом 30 днів з моменту подання підлягають декларації Президента, прем’єра, міністрів, спікера, народних депутатів, очільників та суддів Конституційного та Верховного Суду, голів та суддів вищих спеціалізованих судів України, генпрокурора та його заступників, голови НБУ, Рахункової палати, голови та членів Вищої ради юстиції, членів ЦВК, Уповноваженого з прав людини, голови та членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Також під цю норму підпадають перші заступники та заступники міністрів, керівники апаратів у міністерствах, керівники інших державних органів, органів влади АР Крим та їх заступників, члени колегіальних державних органів (комісій, рад).
На місцевому рівні відомості про свої доходи, майно і витрати у минулому році до 1 травня мають опублікувати сільські, селищні та міські голови, голови районних у місті, районних, обласних ради та їх заступники, керівники виконавчих органів цих рад та їх заступники, а також секретарі сільських, селищних та міських рад.
Однак мають – не значить роблять. Як свідчать результати моніторингу Центру політичних студій та аналітики, у 2015 році далеко не всі місцеві чиновники оприлюднили свої декларації у визначений законом спосіб. Серед малих міст у відкритий доступ інформацію про статки мерів, їх заступників та секретарів виклали трохи більше половини місцевих рад – 55 %, у містах обласного значення цей показник трохи вищий – 65 %, в обласних центрах – 75 %. Тобто майже третина рад не виконують вимоги законодавства.
Ще гіршою є ситуація з деклараціями депутатів місцевих рад. Закон зобов’язує їх подавати відомості про майно, доходи і витрати, а не вимагає оприлюднення цих документів. Як наслідок – жодна міська рада невеликих міст та міст обласного значення не публікувала на своїх сайтах декларації депутатів за 2014 рік, а на сайтах міст обласних центрів лише 21% міськрад подали таку інформацію. Це також виявив моніторинг ЦПСА.
Додаткові труднощі створює неузгодженість законодавства щодо того, куди мають подавати свої декларації місцеві депутати і де вони мають зберігатись. З одного боку закон «Про статус депутатів місцевих рад» вказує, що депутати зобов’язані щороку до 1 квітня подавати декларацію за минулий рік за місцем роботи (служби), крім самозайнятих осіб, безробітних або пенсіонерів, які подають зазначені декларації до апаратів відповідних місцевих рад або їх виконавчих комітетів. З іншого боку Порядок зберігання документів і використання відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, затверджений Кабміном, передбачає, що декларації зберігаються у кадрових підрозділах відповідних органів державної влади або органів місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права в особових справах осіб.
Це у свою чергу ускладнює доступ до декларацій місцевих обранців, оскільки немає єдиного розпорядника. Щоб ознайомитись та проаналізувати майновий стан всіх депутатів однієї ради, одного запиту на інформацію до апарату міськради буде не досить. Хоч закон «Про доступ до публічної інформації» і зобов’язує органи влади переадресовувати запити до належного розпорядника, практика показує, що лише 18% міських рад перенаправили запит за належністю – тобто за основним місцем роботи (служби) депутатів. Відтак доведеться окремо звертатись до фірм та установ, де працюють місцеві депутати.
Також непоодинокі випадки, коли на запити активістів розпорядники надають не самі декларації посадовців, а відомості з них. Мовляв, у законі «Про засади запобігання та протидії корупції» сказано, що оприлюдненню підлягають «відомості, вказані у декларації», а не сам документ.
«Однак це некоректно, - зазначає юрист Інституту розвитку регіональної преси Людмила Панкратова. - У випадку запитів на інформацію має застосовуватись закон «Про доступ до публічної інформації», у якому чітко сказано – обмеженню доступу може підлягати інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений (стаття 6).
При цьому, інший закон – «Про захист персональних даних» (стаття 5) - містить пряму норму, яка говорить: персональні дані, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, оформленій за формою і в порядку, встановленими Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», не належать до інформації з обмеженим доступом, крім відомостей, визначених статтею 12 антикорупційного закону. А в цій статті сказано, що оприлюдненню не підлягають лише відомості щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта громадянина України, а також щодо місця проживання та реєстрації декларанта, місцезнаходження об’єктів, які наводяться в декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру».
Людмила – автор понад півтисячі запитів щодо декларацій посадовців. Спільно з «Канцелярською сотнею» Інститут розвитку регіональної преси долучився до всеукраїнського проекту «Декларації». Мета активістів та волонтерів – зібрати в одному місці документи про доходи і майно безлічі чиновників та «електронізувати» їх для зручності аналізу. Станом на зараз на сайті майже 20 000 декларацій. Завдяки тому, що понад 3000 волонтерів перевели скан-копії декларацій із власноручним підписом можновладців у формат відкритих даних, можна дізнатись, хто з українських чиновників найбагатший, у кого найбільші квартири, земельні ділянки, будинки, депозити тощо.
«Чесно кажучи, вміст нинішніх декларацій посадовців для журналістів не несе особливої користі. Найцікавіше для нас те, чого у них немає, - розповідає один з творців проекту «Декларації» , журналіст-розслідувач Денис Бігус. – Тому потрібно активно заглядати у відкриті реєстри – нерухомого майна, власників транспортних засобів тощо. Та маю сказати – і до цього дехто з чиновників вже приловчився: вони зазначають у деклараціях лише те, що «пробивається» по реєстрах. Тому найефективніший спосіб контролю за правдивістю даних – це старий добрий метод спостереження. При чому на регіональному рівні це робити значно легше: у невеличких містах всі і так все знають – кому що належить і де чия власність».
На необхідності публічного контролю за достовірністю відомостей у деклараціях наголошує ще один медіаюрист ІРРП Олександр Бурмагін: «Система фінансового контролю щодо декларацій, яка працює станом на сьогодні, дуже обмежена. Вона визначається статтею 12 закону «Про засади протидії і запобігання корупції», який втратив чинність – крім цієї статті, яка дійсна до початку роботи системи подання та оприлюднення декларацій за новим законом «Про запобігання корупції». Арсенал перевірки декларацій нині невеликий: у 15-денний термін мають перевірити вчасність подання документів, у 30-денний – наявність конфлікту інтересів. Норму про логічний та арифметичний контроль декларацій виключили у травні 2014 року».
Якщо раніше перевіркою відомостей у деклараціях мали займатись податківці, то у новому законі основна ставка робиться на Нацагентство з питань запобігання корупції, на яке зокрема покладається функція контролю та перевірки декларацій. При цьому можливостей у НАЗК значно більше, включаючи повну перевірку та моніторинг способу життя суб’єктів декларування.
Повна перевірка передбачає з’ясування достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення. Такій перевірці підлягають декларації осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, або які займають посади, пов’язані з високим рівнем корупційних ризиків (їх перелік визначає НАЗК), а також якщо у деклараціях, поданих іншими посадовцями, виявлять невідповідності за результатами логічного та арифметичного контролю.
Та найголовніше – відтепер за подання завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, можлива не лише адміністративна, а й кримінальна відповідальність.
Закон про електронне декларування (офіційна назва - «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей подання службовими особами декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру у 2016 році») вносить зміни і до Кодексу про адмінпорушення, і до Кримінального кодексу.
У випадку, якщо різниця між задекларованої вартістю майна та достовірною складає від 100 (137 800 грн) до 250 (344 500 грн) мінімальних заробітних плат, порушнику загрожує адмінштраф у розмірі від однієї тисячі (17 000 грн) до двох тисяч п’ятисот (42 500 грн) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Якщо ж порушник збрехав на понад 250 (344 500 грн) мінімальних заробітних плат, суб’єкт декларування може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, зокрема покараний штрафом від двох тисяч п’ятисот (42 500 грн) до трьох тисяч (51 000 грн) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або громадськими роботами на строк від 150 до 240 годин, або позбавленням волі на строк до 2 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.
Аліна Дяченко, «Доступ до правди»
