Після позову до суду щодо неправомірної відмови у наданні відповіді на інформаційний запит, позивачі часто отримують ухвалу про те, що справа розглядатиметься в одноособовому письмовому скороченому провадженні.

Що означає така форма судового процесу, які в нього плюси і мінуси, чому суди вдаються до такої форми процесу у справах з доступу, –  з цими запитаннями «Доступ» звернувся до Михайла Смоковича, заступника голови Вищого адміністративного суду України.

Одноособово чи колегіально?

На одноособовий чи колегіальний розгляд справи впливає статус розпорядника інформації, дії або бездіяльність якого оскаржується, та складність справи.

Справи з доступу, залежно від розпорядника, підсудні як місцевим загальним судам, так і окружним адміністративним судам.

В тих випадках, коли оскаржуються дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади (ЦОВВ), Національного банку України, їхньої посадової чи службової особи, виборчої комісії (комісії з референдуму), члена цієї комісії, справа є підсудною Окружному адміністративному суду. Згідно з ч. 1 ст. 24 Кодексу адміністративного судочинства суд зобов’язаний розглядати позов у колегіальному складі.

Також сам суддя може вирішити, що хоче розглядати справу колегіально – згідно з ч. 2 ст. 24, справи розглядаються колегією у складі трьох суддів з ініціативи судді в разі їх особливої складності.

В інших випадках у судах першої інстанції справи з доступу зазвичай розглядаються одноособово.

Письмове провадження

Згідно з ч. 6 ст. 126 Кодексу адміністративного судочинства: «Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта».

Тобто суд заслуховує аргументи тої сторони, яка з’явилася в суд, і переводить справу в письмове провадження.

При такому розгляді, сторона процесу позбавляється такої важливої стадії судового розгляду як дебати. Її позбавляють найосновнішого – довести обґрунтованість своїх вимог у судових дебатах, проаналізувати докази, які вона надала, зробити відповідні висновки, подати суду свою версію трактування закону.

Як на мене, це неправильно. Якщо є хоча б одна сторона, то суд має розглядати справу з урахуванням усіх стадій судового процесу. Інша сторона не прийшла – будь ласка, це її право.

Я би читав цю норму так: «якщо всі сторони не прибули…» і далі по тексту. Бо тільки у такім разі у суду не лишається іншого виходу, як відправити справу на письмове провадження. В іншому разі – сторона не має позбавлятися свого права давати пояснення суду та брати участь у дебатах.

Скорочене замість прискореного

Є стаття 183 – 2. У ній зазначено, що скорочене провадження застосовується щодо оскарження бездіяльності суб’єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.

Суддя має право справи до доступу розглядати у скороченому провадженні, тобто без проведення судового засідання і без виклику сторін. Про відкриття скороченого провадження суд виносить ухвалу, копія якої разом з копією позовної заяви та доданих до неї документів.

Тоді згідно із процедурою, відповідач у 10-денний строк з дня одержання такої ухвали та копій документів може подати заперечення проти позову або заяву про визнання позову. 

Якщо після отримання таких заперечень суддя зробить висновок, що йому таки потрібні додаткові пояснення, то він має право перейти у судовий розгляд і тоді вже справа розглядається в загальному порядку. 

В чому ще нюанс скороченого провадження: сторони мають право лише на апеляційне оскарження судового рішення, а от на касаційне – вже ні.

Те, що адміністративні суди дедалі більше вдаються до скороченої форми провадження пов’язано насамперед із катастрофічним навантаженням на суди. У ВАСУ, приміром, зараз понад 23 тисячі справ, а діючих суддів – формально 46, а фактично 39. Це приблизно по 600 справ на суддю.

Що стосується окружних адміністративних судів, то найбільше справ у київському та харківському. У середньому до судді цих судів у місяць надходить до 100 справ.

Що стосується інших судів, то це орієнтовно від 30 справ на суддю на місяць. І це вважається невеликим навантаженням. Проте, якщо бути відвертим, то щоб розглянути справу ефективно і якісно, то і 30 справ на місяць – дуже багато.  

Скорочена форма – це певне полегшення для перевантаженого суду. А от для позивача, на мою думку, доцільніше було б, якби йшлося не про скорочене провадження, а про прискорене.

От візьмемо норму про подання заперечень у 10-денний термін. А чому так довго? Вам же інформацію треба вже. Тому логічно, аби протягом 5 днів суд уже мав прийняти рішення, а не 10 днів лише очікував на заперечення.

У нас є стаття 110 Кодексу, яка дозволяє розглянути справу в той же день, яка надзвичайно рідко застосовується.

Що ж там довго вирішувати у справах по доступу? Тут не треба проводити тривалі експертизи чи шукати свідків. Є запит, є відповідь чи її відсутність, застосовуй трискладовий тест – і вирішуй.

Такою є особливість публічного права: якщо його захист затягується, то може виникнути ситуація, що суд відбувся, а саме право людині вже не треба.

Леся Ганжа, «Доступ до правди»