Інформаційний кодекс: реанімація привиду, який харчується мільйонами

28 вересня 2015 10:56

Цього року виповнюється рівно 20 років від того часу, як розпочалися розмови та перші спроби створення Інформаційного кодексу України. Їх ініціювало в 1995 році Національне агентство з питань інформатизації при Президентові України.

І недарма.

Інформаційний кодекс став вічною темою – з неї пишуть докторські та кандидатські, отримують державні нагороди, освоюють багатомільйонне бюджетне фінансування.

Розпорядження "приступити", "розробити" та "завершити розробку"проекту Інформаційного кодексу України протягом двох десятиліть містили численні постанови Верховної Ради України, послання президента, програми та розпорядження Кабміну, рішення і накази Держкомтелерадіо, Держкомзв’язку, Мінюсту, Державної ради з питань європейської і євроатлантичної інтеграції України та ін.

Передбачалося це і законом "Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки" та "Стратегією розвитку інформаційного суспільства в Україні" від 2013 року.

За цей час неодноразово переносилися строки виконання, у визначених Урядом органах державної влади перепризначалися нові відповідальні за розробку, але навіть проект документу, не кажучи вже про сам Інформаційний кодекс так і не з’явився.

Для порівняння: на створення Податкового кодексу пішло орієнтовно три роки, склад робочої групи з підготовки проекту затверджувався розпорядженням Кабміну із залученням керівників міністерств та відомств, голів комітетів ВР України, народних депутатів, відомих українських та міжнародних експертів. Перед прийняттям проект пройшов всенародне обговорення. Відповідальність за створення та ефективність використання виділених бюджетних коштів несло безпосередньо Міністерство фінансів України.

"Податковий кодекс має один предмет регулювання – він описує стосунки між платником податків і державою. Чомусь в жодній іншій країні ніхто не кодифікує інформаційні закони, оскільки закони, що регулюють сферу інформації, стосуються різних галузей права. Тут перемішано і приватно-правові, і публічно-правові питання, і авторське право, і конституційні гарантії… На мою думку, Інформаційний кодекс – це такий же покруч, яким є Господарський кодекс, що дублює норми, урегульовані, приміром, в Цивільному кодексі, тільки іншими словами", – коментує спроби кодифікувати закони, що регулюють інформаційну сферу Дмитро Котляр, медіаюрист, експерт Ради Європи.

"Доступ до правди" звернувся в Держкомтелерадіо України із запитом, скільки років ведуться роботи з укладання Інформаційного кодексу і хто вів роботи на кожному з етапів його створення; як фінансувалися ці роботи, скільки грошей за всі роки було виділено на роботи, пов’язані з розробкою Інформаційного кодексу.

У відповідь отримали лист на чотири аркуші з детальною історією розробки Інформаційного кодексу від 2000-го року до сьогодення.

Стислий переказ відповіді: у 2000-му році затвердили склад Міжвідомчої робочої групи з підготовки Інформаційного кодексу. У 2001-му – підготували проект, враховуючи "наявність прогалин у законодавстві, що регулювало правові відносини в інформаційній сфері", дописали окремі розділи.

Роботи від 2001 до 2007-го року описуються реченням "минув час і підходи до правового регулювання суспільних відносин інформаційної сфери змінилися".

Далі був закон "Про основні засади розвитку інформаційного суспільства на 2007 – 2015 роки", який розширював дію Інформаційного кодексу ще й на електронну торгівлю і захист авторського права в інтернеті.

Далі у листі написано так: у 2007-му отримали завдання розробити проект кодексу протягом 2009-го. Але оскільки проект закону має готуватися на основі концепції (відповідь містить посилання на відповідні документи), то вирішили повернутися до проекту Кодексу після прийняття Закону України "Про концепцію державної інформаційної політики". Фінал цього життєвого періоду ненародженого кодексу: 05.07.2011 ВР відхилила зазначений законопроект.

Після почалося громадське обговорення, круглі столи, рекомендації. Зокрема і така: "підготовці проекту Інформаційного кодексу має передувати ґрунтовна науково-аналітична робота". Йшов 11-й рік, як до справи створення кодексу долучилося Держкомтелерадіо, і 16-й рік від появи ідеї кодифікації інформаційних законів.

Щодо фінансів, то у відповіді Держкомтелерадіо написано коротко: "фінансування робіт, пов’язаних із створенням Інформаційного кодексу для Держкомтелерадіо не передбачалося".

А от Науково-дослідний інститут інформатики і права Національної академії правових наук України на наш запит не відповів. А дарма, бо 3 млн. грн було виділено Науково-дослідному інституту інформатики і права Національної академії правових наук України на наукові дослідження у 2010-2012 роках за темою "Методологія кодифікації інформаційного законодавства" (№0110U001020).

За ці гроші було сформовано "оригінальну методику" систематизації від керівництва інституту – пошук за словами "інформац" та "електрон" у базі даних ВР "Законодавство України". Таким чином отримали масив з понад 4 тис. документів для буцімто подальшої кодифікації в "інформаційній сфері".

Але є одне "але": у сучасних інформаційно-пошукових системах та базах даних у галузі права зв’язки і посилання між законами та підзаконними актами вже встановлені, тобто вся робота з систематизації законодавства вже, по суті, виконана.

Тому за ці 3 мільйони відзвітували, мабуть, дуже важливою для науки монографією Валерія Брижка "Основи систематизації інформаційного законодавства: теоретичні та правові засади", загальною структурою проекту кодексу з матрицею положень (статей) основних законів України в інформаційній сфері та Концепцією кодифікації інформаційного законодавства України (на 10 стор., авторське свідоцтво №44449 від 26.06.2012 р.).

Повний звіт у трьох томах загальним обсягом понад 400 сторінок є в базі даних науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Українського інституту науково-технічної і економічної інформації, проте нічого спільного з проектом Інформаційного кодексу цей звіт не має.

Роботу над Інформаційним кодексом України та створенням теоретичних основ законодавства в інформаційній сфері в інституті визнали перспективною і вирішили продовжити розробку силами того ж колективу ще на 5 років, відкривши з 2013 року нову науково-дослідну роботу "Теоретико-правові основи формування та розвитку інформаційного суспільства" (№0113U003154) з додатковим 7-мільйонним обсягом бюджетного фінансування.

Щоправда, цього разу науковці-розробники були обережнішими з вимогами до результатів роботи та обмежилися "експертними висновками, пропозиціями до проекту Кодексу та інших законопроектів в інформаційній сфері, науковими статтями, монографіями". Фінансування робіт за вищезазначеними тематиками шостий рік здійснюється з державного бюджету без відкритих тендерів.

Нещодавно тема інформаційного кодексу виринула знову.

"Я є прихильником Інформаційного кодексу, та його прийняття було б абсолютно нормально, зручно... давало б розуміння, який інформаційний простір в країні ми будуємо", – висловила свою позицію Вікторія Сюмар, народний депутат, голова комітету ВРУ з питань свободи слова та інформаційної політики.

"Критично мало зроблено в питанні систематизації та кодифікації українського інформаційного законодавства. Потрібно розробити і прийняти Інформаційний кодекс України, який чітко визначить коло суб'єктів інформаційних відносин, максимально врахує їхні права та законні інтереси, забезпечить єдині підходи й принципи до регламентації відносин в інформаційному просторі, а також дасть визначення низці термінів в інформаційній сфері, насамперед тих, що стосуються інформаційної війни", - пишуть в "Дзеркалі тижня" такі поважні автори, як Марина Ставнійчук, Віталій Кулик і Лариса Мудрак, реанімуючи юридичний привид, якому за 20 років не судилося наростити плоть.

Тож, значи, що єдиний непереборний закон країни – це закон абсурду, не виключено, що роботи над Інформаційним кодексом, триватимуть і надалі, а потік бюджетного фінансування на це не вщухатиме.

Леся Ганжа, "Доступ до правди", Сергій Антоненко, SPILNO.TV, для УП

PS: Поки готувалася публікація, надійшла відповідь від Науково-дослідного інституту інформатики і права Національної академії правових наук України. Цитуємо: "Офіційних завдань щодо розробки проекту Інформаційного кодексу України та цільового фінансування вказаних робіт НДІІП НАПрН України не отримував".

Леся Ганжа, спеціально для Української правди