Декларації: як правильно скласти запит і оскаржити відмову

28 січня 2016 15:13

Podatkova deklarac%d1%96ya 1

«А нащо вам?!» - так найчастіше реагують чиновники на інформаційний запит з проханням надати декларацію.

«Ми хочемо опублікувати її», - розповідає Людмила Панкратова, юрист Інституту розвитку регіональної преси (ІРРП), про те, як на це зазвичай відповідають ініціатори проекту «Декларації».

«Але там персональні дані!» - обурюються чиновники.

«Ми не претендуємо на ваш номер паспорту чи ідентифікаційний код, але згідно з законом ми маємо право її отримати,» - пояснюють чиновникам активісти.

«Я розумію, що ви маєте право, але навіщо це вам?!»

Сайт «Декларації» – масштабний проект Канцелярської сотні, який представляє як скани з оригіналів декларацій із власноручним підписом можновладців та чиновників, так і розшифровані документи у форматі відкритих даних. 

Як відомо, Закон України «Про запобігання корупції» зобов’язує усіх чиновників, суддів, прокурорів, депутатів  заповнити та оприлюднити декларацію про доходи. Новий люстраційний закон зобов’язує оприлюднити таку декларацію і всіх кандидатів на посади. За приблизними підрахунками декларації заповнять і оприлюднять близько мільйона людей. «Декларації» вирішили всі ці документи зібрати на одному ресурсі, щоб на їх пошуки не доводилося витрачати багато часу і зусиль.

На сьогодні на «Деклараціях» уже опубліковано 15416 декларацій.

Людмила Панкратова розповідає, що ІРРП долучився до проекту «Канцелярської сотні» і Деніса Бігуса на тому етапі, коли складався список посадовців, чиї декларації мали б з’явитися на сайті. Це службовці центральних та місцевих органів влади, судді, МВС, митниця, депутати тощо.

«Спочатку ми прошерстили усі сайти, де мали б бути викладені ці декларації, а далі розіслали інформаційні запити усім, хто входив до списку», - розповідає Людмила Панкратова.

Запити і відповіді                                                                                                                                                       

Наступним етапом проекту стала розробка форми запиту, яка включала у себе роз’яснення по закону, чому декларації потрібно надавати. Такий запит було направлено на 672 адреси  розпорядників інформації. Усі запити надсилалися від юридичної особи – ІРРП. Отримано результативні відповіді  на 270 запитів.

 

 

Спочатку «Декларації» мали намір подавати один запит на одне відомство, у якому перелічувати усіх посадових осіб, чиї декларації хотіли запитати.

Однак в процесі стало зрозуміло, що відповідь на такий запит може потребувати більше ніж 10 сторінок, відтак, згідно з законом «Про доступ до публічної інформації», розпорядники матимуть усі підстави вимагати оплату за копіювання.  А це не тільки витрати, а й зайвий клопіт і час. У результаті: подавали запит на кожну посадову особу.

Частина розпорядників надала відповіді із вкладенням декларацій, але частина відповіла, що декларації можна побачити на сайті суду або органу влади чи місцевого самоврядування.

«Така відповідь є формально порушенням закону про доступ до публічної інформації, оскільки Закон не передбачає відмови у випадку, якщо  документ вже було опубліковано, або переадресацію запитувача на сайт, однак оскаржувати такі відповіді на даний момент не доцільно, оскільки наше завдання пошук декларацій», - коментує Панкратова.

Важливішим видається інший нюанс: деякі розпорядники читають закон буквально, і, як передбачено ст. 12, вони опублікували на своїх сайтах – але не декларації, а окремі відомості з декларацій. Так вчинив, приміром, президент України, депутати Верховної Ради.

«Проблема в тому, що дані, подані у такому форматі, можуть легко коригуватися», - пояснює Людмила Панкратова, чому проекту важливо було отримати саме власноруч заповнену декларацію з підписом.

Такі розпорядники вимагали додаткового обґрунтування. Обґрунтовували надання інформації саме як копії власноруч заповненої декларації так: згідно з ч. 7 ст. 6 «Про доступ…» може бути засекречена інформація, а не документ, отже, просимо надати документ, у якому заретушовано персональні дані, бо проекту недостатньо опублікованої інформації.

Крім того юристи посилалися на ст. 5 Закону «Про захист персональних даних», де сказано, що «Персональні дані, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, оформлений за формою і в порядку, встановленими Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»", не належать до інформації з обмеженим доступом…».

Відмови

Причини для відмов розпорядники знаходять різні й часто проявляють неабиякий креатив, щоб обґрунтувати ненадання декларацій.

1) категорична відмова, бо інформація конфіденційна – наприклад, Першотравневий райсуд Донецької області відповів, що запитувана інформація є конфіденційною, а ст. 12 закону «Про запобігання корупції» на суддів місцевих і апеляційних судів не поширюється;

2) немає належним чином оформленого підпису виконавчого директора, до того ж на сайті ІРРП посада виконавчого директора зазначена як вакантна – таку відмову використали Артемівський міськрайоний суд Донецької області, Жовтневий суд Маріуполя Донецької області, Краматорський міській  суд Донецької області, Жовтневий райсуд Дніпропетровська, Житомирська обласна державна адміністрація;

3) суд не заперечує проти надання копій декларацій суддів, але при наявності на запиті мокрої печатки, штампа організації й підпису керівника – Вугледарський міський суд Донецької області;

4) чинним законодавством не передбачено надання прохачам публічної інформації  копії декларацій – Орджонікідзевський райсуд Запоріжжя;

5) чинним законодавством не передбачене надання прохачам публічної інформації  копії декларацій – Апеляційний суд Запорізької області;

6) запитувана публічна інформація не відповідає положенням Закону «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» – Чернігівський райсуд Вінницької області;

7) надав засвідчені головою апарату суду витяги з декларацій, а не копії – Одеський адміністративний окружний суд.

Проте головна проблема, на думку юриста, полягає в отриманні декларацій депутатів місцевих рад, оскільки в статті 8 Закону про статус депутатів місцевих рад вказано, що депутати місцевих рад зобов’язані щороку до 1 квітня подавати декларацію  про  майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік за формою, що додається до Закону України «Про  засади  запобігання  і  протидії  корупції», місцем  роботи  (служби),  крім самозайнятих осіб, безробітних або пенсіонерів,   які   подають   зазначені  декларації  до  апаратів відповідних  місцевих  рад  або їх виконавчих комітетів.

Місцева рада має пересилати запити про декларації за місцем роботи або служби депутатів ( ч. 3 ст. 22 закону «Про доступ…»), однак на практиці їх не пересилають, а просто відписуються, що розпорядник не володіє такою інформацією.

Оскарження

Щодо оскарження відмов, то тут теж є кілька нюансів, щодо яких застерігають юристи ІРРП.

«Ми не змогли оскаржити наші відмови в офіс Омбудсмана, бо всі наші запити надавалися від юридичної особи – ІРРП, а згідно з законом про Уповноваженого звертатися до офісу про захист своїх прав, зокрема і права на інформацію, можуть лише фізичні особи», - попереджає Людмила Панкратова.

Щоб скористатися правом на захистом Омбудсмана, усі запити щодо декларацій зараз подають повторно, але уже від фізичної особи.

Друга спроба – це можливість для чиновників переглянути своє ставлення до права громадян на інформацію і надати бодай з другого разу змістовну відповідь на запит. Якщо ні – то медіаюристи зможуть подати скаргу до офісу Уповноваженого.

Паралельно ІРРП готує позови до суду.

Але в судах є ще один нюанс – судовий збір. Лише за одну позовну вимогу збір становить 497,00 грн. (включаючи комісію банку), а в позовах щонайменше дві позовні вимоги: визнати відмову неправомірною і зобов’язати вчинити певні дій — надати декларацію про доходи.

Тож коли закінчиться збір декларацій, то його результатом буде не тільки сайт, де зібрано декларації українських чиновників, а й цікавий зріз судової практики України щодо застосування закону «Про доступ до публічної інформації» і практики захисту права на інформацію через офіс Уповноваженого з прав людини.

 

Леся Ганжа, «Доступ до правди»