Затягування розслідування особливо тяжкого злочину.

Шановні Юрію Віталійовичу та Арсене Борисовичу!

Звертаюсь до вас як звичайна громадянка та патріотка України, яка зіткнулася з системою наших правоохоронних органів.
Більш ніж два роки потому мене обікрала прибиральниця, яка протягом 10 років раз в тиждень приходила прибирати квартиру. І 24 серпня 2014 року вона зробила мені "подарунок" на День незалежності України: відкрила сейф та винесла звідти всі гроші та коштовності.Було заведено справу №12014100050007115 від 25.08.2014року за статею 185 ч.5. Коли поліція знайшла докази її вини, прибиральниця найняла собі адвоката, який "все порішав". І справу сховали в далекий куток.
Але ті, хто ховав справу, не розуміли, що моя сім'я не зможе це забути і залишити в кутку. Тому протягом цих двох років я намагаюсь добитися правди та справедливості.
Спочатку я почала писати скарги. Я написала їх з десяток. До НПУ, до ГПУ, до СБУ. Відповідь завжди була та ж сама : ми розглянули Вашу справу, триває досудове розслідування. Я думаю, що ті хто пише відповіді, пише їх під копірку. Тобто писати скарги в правоохоронні органи - марна справа.
Потім я вирішила ходити на прийоми. Найбільш гуманне і серйозне ставлення до потерпілих в Національній поліції міста Києва. Але одного їх бажання щось змінити недостатньо. Все розбивається об супротив працювати в райвідділах. В НПУ в приймальні просто безлад : безліч людей, які не можуть потрапити на прийом, галас,шум, сморід; коли я все це побачила, я була шокована і сказала, що мабуть піду. Люди почали мені розказувати, щоб я звикала, що так вони роками ходять вирішувати свої проблеми. І тільки в приймальні ГПУ було тихо і спокійно. Окрім мене було ще декілька чоловік. Але потім я зрозуміла чому: тому що потрапити на прийом до генпрокурора або його заступників неможливо. До них не пускають. Отже, мої походи до керівництва - це також марна справа.
Наступним моїм рішенням було звернутися до народних обранців. Я написала звернення до Народних депутатів Антона Геращенка та Сергія Лещенка, вони в свою чергу написали депутатські запити до Київської прокуратури. Не дивлячись на відсутність результату, я їм дуже вдячна за бажання допомогти незнайомій людині.
Після тривалої боротьби, я вирішила, що маю недостатньо сил та юридичної грамотності, зв'язків у правоохоронних органах та звернулася за допомогою до адвокатів. Але навіть вони не в силах щось зробити.

Я звертаюсь до вас, Юрію Віталійовичу та Арсене Борисовичу, з питанням: чому злодії, які зчинили тяжкий злочин до сих пір на волі ? Чому слідчі та прокурори, які протягом двох років ховають цю справу досі працюють, отримують нові посади і не отримали навіть догани? Що робити мені та іншим людям, які відчули на собі цю несправедливість? Чому ви принижуєте людей, які роками шукають правду та даремно витрачають свій час на візити до вашого керівництва? Чому ми повинні оплачувати працю правоохоронних органів з своїх податків, а потім благати їх працювати? Чому ви шукаєте безліч причин щодо збільшення злочинності в Україні, а не прагнете подолати цю злочинність?

Коли поліція складала протокол, мене запитали, чи не є я Народним депутатом. Ні, я не депутат. Я звичайна людина, я мама, я дружина. І я хочу жити нормальним життям, а не писати скарги в поліцію. І хочу, щоб в нашій країні до людей ставились з повагою незалежно від соціального статусу, і щоб наша поліція захищала чесних громадян, а не "покривала" злочинців, незалежно від розміру їх гаманця.

З повагою,

Світлана Свістунова