Щодо обов'язку медичного працівника вакцінуватись від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2

Володимир БОГАТИР

Доброго дня!

Користуючись нагодою, висловлюю Вам свою глибоку повагу та звертаюсь до Вас з приводу наступного.

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Питання пов'язані з ускладненнями, що можуть виникнути після вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 — є предметом широкої суспільної дискусії та численних публікацій в засобах масової інформації, що свідчить про високий суспільний інтерес і викликало нагальну необхідність звернутись з цим запитом.

Відповідно до частини 2 статті 28 Конституції України жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Право на повагу до приватного життя та свободу думки закріплено статтями 8 та 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і надає право відмови від вакцинації.

Резолюцією 2361 (2021) від 27 січня 2021 р. «Вакцини проти COVID-19: етичні, правові та практичні міркування» Асамблея закликає держави-члени і рекомендує державам- членам Європейського Союзу

• забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації за те, що не пройшов вакцинацію;
• інформувати громадян про те, що вакцинація не є обов'язковою, що ніхто не може зазнавати політичного, соціального чи іншого тиску для проходження вакцинації;
• популяризувати зміст контрактів з виробниками вакцин і забезпечувати їх відкритість для громадського контролю;
• забезпечувати високу якість випробувань, які повинні бути обґрунтованими і проводитися з дотриманням етичних норм згідно відповідних положень Конвенції про права людини та біомедицину ("Конвенція Ов'єдо") та Додаткового протоколу до неї.
• забезпечити, щоб регулюючі органи, що відповідають за оцінку і дозвіл використання вакцин проти COVID-19, були незалежними і захищені від політичного тиску;
• забезпечити дотримання стандартів безпеки, ефективності та якості вакцин.

Відповідно до статті 5 Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини: Конвенція про права людини та біомедицину — будь-яке втручання у сферу здоров'я може здійснюватися тільки після добровільної та свідомої згоди на нього відповідної особи. Такій особі заздалегідь має бути надана відповідна інформація про мету і характер втручання, а також про його наслідки та ризики.

До медико-біологічних експериментів відносять клінічні випробування лікарських засобів. Нюрнберзьким кодексом встановлено низку основоположних принципів проведення дослідів, до яких залучена людина. Обов’язковими умовами у процесі здійснення медико-біологічних експериментів є добровільна згода піддослідного; експеримент має спиратися на раніше отримані дані, очікувані результати мають виправдовувати факт проведення експерименту; мінімізація фізичних або психічних страждань піддослідного; впевненість у неспричиненні смерті або ушкодження, що може призвести до інвалідності піддослідного; попередня відповідна підготовка, наявність необхідного обладнання; проведення експерименту лише особами з відповідною кваліфікацією; наявність у піддослідного можливості припинити експерименту будь-який момент; готовність спеціаліста зупинити експеримент на будь-якій стадії у разі виникнення підстав вважати, що експеримент може призвести до поранення, інвалідності чи смерті піддослідного. Нюрнберзький кодекс 1947 року було розроблено та прийнято за результатами Нюрнберзького процесу над лікарями, офіційна назва Справа «США проти Карла Брандта».

Стаття 281 Цивільного кодексу України передбачає, що медичні, наукові та інші досліди можуть провадитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою.

Відповідно до статті 44 Основ законодавства України про охорону здоров'я у медичній практиці застосовуються методи профілактики, діагностики, лікування та лікарські засоби, дозволені до застосування центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Нові методи профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарські засоби, які знаходяться на розгляді в установленому порядку, але ще не допущені до застосування, та незареєстровані лікарські засоби можуть використовуватися в інтересах вилікування особи лише після отримання її письмової згоди. При отриманні згоди на застосування нових методів профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарських засобів, які знаходяться на розгляді в установленому порядку, але ще не допущені до застосування, та незареєстрованих лікарських засобів особі та (або) її законному представнику повинна бути надана інформація про цілі, методи, побічні ефекти, можливий ризик та очікувані результати.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2021 р. № 371 «Деякі питання державної компенсації шкоди, пов'язаної з ускладненнями, що можуть виникнути після вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»встановлено, що в разі встановлення особі групи інвалідності, пов'язаної із ускладненнями, що можуть виникнути після вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, виплата згідно з цією постановою проводиться разово у таких розмірах:

• 400-кратному розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - для осіб з інвалідністю I групи;
• 350-кратному розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - для осіб з інвалідністю II групи;
• 300-кратному розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - для осіб з інвалідністю III групи;
• у разі смерті особи, що настала внаслідок вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, членам сім'ї, батькам, утриманцям померлого проводиться виплата згідно з цією постановою в 750-кратному розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року;

✯ ✯ ✯

Відповідно, до статті 19 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року та статті 10 Конвенції з прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожна людина має право безперешкодно шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.

Керуючись правом на доступ до офіційних документів визначеним Конвенцією Ради Європи про доступ до офіційних документів (Конвенція Тромсе), ратифікованої Законом України № 631-IX від 20.05.2020 року, яка надає право кожному, без дискримінації за будь-якою ознакою, на доступ, за вимогою, до офіційних документів, що знаходяться в розпорядженні державних органів. Під поняттям «офіційні документи» розуміється будь-яка інформація, записана в будь-якій формі, складена або отримана, та яка перебуває у розпорядженні державних органів.

Згідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно статті 5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

✯ ✯ ✯

На підставі наведеного та керуючись статтями 19, 34, 40, 68 Конституції України, статей 5, 9, 28, 29, 32, 33 Закону України «Про інформацію», статтями 1, 3, 4, 5, 13, 19, 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», які надають право звертатись із запитами до розпорядників інформації щодо надання публічної інформації, —

ПРОШУ:

(1) Надати інформацію чи зобов‘язаний медичний працівник вакцінуватись від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, якщо так, то чим це передбачено.

(2) Надати інформацію чи має право медичний працівник відмовитись від вакцінації від гострої респіраторної хвороби COVID-19 і чи може така відмова бути підставою для звільнення такого медичного працівника.

(3) Надати інформацію чи є законною вимога керівництва медичного закладу до медичного працівника про обов‘язвовість проведення ним вакцінацінації, а в разі відмови медичного працівника від добровільно-примусової вакцінації погроза звільнення цього працівника через відмову у вакцінації.

З повагою,

Володимир БОГАТИР

Public Health Department MOH,

1 Attachment

--
З повагою
Директорат громадського здоров'я  та профілактики захворюваності МОЗ
України