Європейський суд з прав людини завжди зазначає, що звернення до нього за захистом своїх прав і свобод не має призводити до необґрунтованого збагачення.

На мою думку, це означає, що людина, яка звертається за захистом, насамперед має отримати можливість відновити порушене право, і тільки в тому разі, якщо порушення призвело до суттєвих наслідків, отримати компенсацію.

Присуджена компенсація повинна мати логічний зв’язок із шкодою, яку дійсно зазнала людина. Необґрунтоване надання компенсації  мотивує зловживати правом.

В сфері доступу до публічної інформації, наприклад, таке зловживання спостерігається в тому, що людина звертається до державних органів з величезною кількістю запитів не для того, щоб отримати інформацію, яка їй потрібна, а для того, щоб дочекатись помилки державного органу.

Звичайно, опрацьовуючи по 50 запитів від однієї людини в день, рано чи пізно орган допустить помилку. Відповідно ціль у таких людей отримати не інформацію, а підставу для скарги.  

Від розгляду такої скарги такі люди очікують не поновлення права, а елементарно грошей або задоволення інших своїх інтересів через шантажування органу зверненням до Уповноваженого з прав людини або до суду.   

«Засипання» державних органів запитами інколи стає систематичною діяльністю певних осіб і їх мета точно не в тому, щоб реалізувати своє право на свободу слова. Це одразу видно і з характеру запитуваної інформації, і з систематичності дій.

Ось так унікальний інструмент громадянського суспільства стає зброєю, яка вихолощує значення доступу до публічної інформації, породжує негативне ставлення до нього з боку державних органів, яке, звичайно, вплине і на реалізацію права добросовісних запитувачів.

Такими діями з фундаментального права, яке є основою належного урядування, можна зробити шкідливого монстра, засіб для помсти, за якусь образу або засіб для отримання грошей з державного бюджету у вигляді компенсації за порушення.

Наголошую, що я не захищаю державні органи, я захищаю суспільний інтерес, який полягає в належному функціонуванні як останніх, так і доступу до публічної інформації. 

Виникає вічне питання, що робити для усунення можливості зловживати правом ?

По-перше, як дотримуються права в державі, залежить від суспільства, яке має вміти їх реалізовувати та захищати. А також бути готовим нести відповідальність за зловживання.

По-друге, Україна все ж таки має прийняти зміни до законодавства в сфері доступу до публічної інформації, однією із таких змін має бути введення норми про зловживання.

До речі, зважаючи на те, що жоден законопроект, який підсилює ефективність доступу до публічної інформації вже три роки поспіль не розглядається парламентом, як варіант, громадянське суспільство може використати своє право на подання електронної петиції.

По-третє, судам дійсно необхідно бути обережними щодо присудження компенсації за порушення права на доступ до інформації.

Звичайно, компенсація має бути при серйозному порушенні, але при розгляді таких вимог я б звертала увагу на контекст справи та поведінку запитувача щодо конкретного державного органу з тим, щоб не спровокувати компенсаційними виплатами інтерес продовжувати зловживати своїм правом.   

Ірина Кушнір, екс-представниця Уповноваженого з прав людини, начальниця управління з питань підготовки конституційних подань та дотримання права на доступ до публічної інформації, для «Доступу до правди»