Юлія Овчинникова: Проблема – не прогалини у законодавстві, а невиконання законів

23 Грудня 2020 13:30

%d0%b9%d1%86%d0%b2%d0%b0

Юлія Овчинникова була обрана до Верховної ради від партії «Слуга народу». До цього вона займалась науковою та освітньою діяльністю – виконувала обов’язки декана біологічного факультету Донецького національного університету імені Василя Стуса. Наразі є членкинею Комітету Верховної Ради з питань екологічної політики та природокористування, головою підкомітету з питань лісових ресурсів, об’єктів тваринного та рослинного світу, природних ландшафтів та об’єктів природно-заповідного фонду.

Ми проінформували народну депутатку про діяльність робочої групи під головуванням народної депутатки Євгенії Кравчук, заступниці голови Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики ВРУ. Група напрацьовує суттєві правки до законопроекту 2381 та низки інших законопроектів.  Одне з завдань групи – узгодити українське законодавство з доступу з положеннями нещодавно ратифікованої Конвенції Тромсо (доступу до офіційних документів).

Законопроект № 2381 пропонує достатньо суттєві правки до Закону України «Про доступ до публічної інформації», зокрема:

 удосконалення визначення публічної інформації;
 підвищення штрафів за порушення права на доступ до публічної інформації;
 можливість направлення протоколу про адміністративне порушення посадовій особі поштою. Це усуне проблему вручення оформленого відповідно до закону протоколу у випадку небажання посадових осіб зустрічатись з контролюючим органом;
 посилення захисту викривачів;
 і нарешті до вирішення питання про створення окремого Уповноваженого з питань захисту права на доступ («інформаційного комісара») до публічної інформації пропонується значно розширити повноваження Уповноваженого з прав людини.

Чи користувалися ви законом «Про доступ до публічної інформації». Який маєте досвід написання запитів – позитивний, негативний?

У своїй діяльності я здебільшого користуюсь таким інструментом для отримання інформації як «депутатське звернення». Проте нерідко до мене звертаються громадяни та громадські організації, які не можуть отримати необхідну їм інформацію через запит (їх або постійно перенаправляють, або надають відписки). На депутатське звернення зазвичай органи виконавчої влади реагують краще, проте все одно бувають порожні відписки, які не мають жодної інформаційної цінності.

Що, на вашу думку, треба змінити у чинному законодавстві з доступу?

Головною проблемою, на мій погляд, є навіть не прогалини у законодавстві, а невиконання вже існуючих законів. Адже наразі чітко зазначено обв’язок розпорядника інформації надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об’єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію, проте в житті не завжди все саме так реалізується.  Тому важливими є моменти підвищення відповідальності та підсилення контролю за виконанням закону про доступ до публічної інформації.

Такими інструментами є підвищення штрафів за ігнорування запиту на інформацію або ненадання відповіді розпорядником інформації, а також введення адміністративної відповідальності за неповну, невчасну або недостовірну інформацію. А також вдосконалення системи контролю шляхом надання додаткових повноважень Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини або створення нового незалежного інституційного органу Інформаційного комісара або комісії, який безпосередньо буде займатися розглядом скарг щодо порушення права громадян на доступ до публічної інформації.

Окрім цього важливо пам’ятати що після ратифікації Тромської конвенції (Конвенція Ради Європи про доступ до офіційних документів) в нас є зобов’язання щодо узгодження законодавства з положеннями Конвенції.

Чи підтримуєте ідею створення інституту інформаційного комісара, який займатиметься питаннями захисту права на доступ до інформації? Чи виступаєте за посилення ролі Уповноваженого ВРУ з прав людини, який здійснює парламентський контроль?

Я підтримую ідею створення інституту інформаційного комісара, що також було рекомендацією Ради Європи, проте, враховуючи складність створення нової інституції (окрім додаткових видатків з бюджету, виникає ще необхідність внесення змін до Конституції України).  На мій погляд, було б доречно розпочати з посилення прав та повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у частині контролю за наданням доступу до публічної інформації, а в цей час ґрунтовно працювати над заснуванням нового незалежного профільного інституційного органу.

«Доступ до правди»