Користувачка «Доступу до правди»  Мар’яна Согуйко звернулась до сільради із запитом про кошторис святкування Дня села. Натомість отримала два документи, які не є кошторисами. Експертка з питань доступу медіаюристка Тетяна Олексіюк каже, що для уникнення подібних ситуацій треба ретельно приділяти ретельну увагу формулюванню запитань.

Мар’яна Согуйко скористалась платформою «Доступ до правди», аби запитати в Давидівської сільської ради кошторис на святкові заходи у розрізі витрат на заходи («День села» у семи перерахованих селах).

У відповідь їй надали два документи: «Аналіз фінансування установ відділу культури та інформаційної політики Давидівської сільської ради по загальному фонду» та «Аналіз фінансування установ відділу культури та інформаційної політики Давидівської сільської ради». Зі змісту документів очевидно, що документи не містять відповіді на питання запитувачки, тобто з їх змісту неможливо дізнатися, скільки саме коштів було заплановано витратити в кожному із сіл на святкування «Дня села».

Мар’яна Согуйко звернулась за юридичною консультацією до ГО «Плаформа прав людини», аби зрозуміти, як їй діяти далі у цій ситуації. Адже запитаної інформації вона так і не отримала.

Медіаюристка Тетяна Олексіюк каже, що ситуація требаналаізувати щодо двох аспектів: повноти і суті наданої відповіді та правильності складення запиту.

Експертка передусім нагадує законодавчу основу ситуації:

«Закон України «Про доступ до публічної інформації» з цього приводу у частині 2 статті 22 зазначає: «…відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації». Очевидно, неправомірна відмова тягне за собою наслідки, передбачені статтею 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та може бути предметом оскарження до суду чи Уповноваженого ВРУ з прав людини».

Однак, перш ніж поставити крапку, варто задати ще декілька питань, а саме:

·       -  чи був у розпорядженні сільської ради такий документ чи документи?;

·      - якщо такого документу не було, чи повинен він існувати, тобто чи повинна була сільська рада, відповідно до повноважень створювати (або отримувати) такий документ?

«Якщо відповідь на ці питання так – без сумніву, варто оскаржити відповідь розпорядника не по суті. Проте, якщо розпорядник інформації – сільська рада не створювала і не отримувала такого документу, як «кошторис на заходи «День села» у перелічених селах, тоді успіх оскарження не виглядає таким безсумнівним. Нагадаю, що розпорядники публічної інформації, відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» зобов’язані надавати у відповідь на запит лише заздалегідь відображену та задокументовану  інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством. Тобто, розпорядники не повинні створювати інформацію у відповідь на запит, за винятком випадку коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти», – каже Тетяна Олексіюк.

Для підтвердження апелює до пункту 1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №10 від 29 вересня 2016 року «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації».

У будь-якому випадку, незалежно від того, володіє розпорядник запитуваною інформацією чи ні, відповідь не по суті запиту є протиправною відмовою. Якщо розпорядник не володіє і відповідно до повноважень не зобов’язаний володіти запитаною інформацією, йому слід було відмовити на підставі пункту 1 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а не відповідати не по суті.

Разом з цим незайвим буде нагадати розпорядникам, що з 1 грудня 2020 року для України та інших країн-учасниць набула чинності Конвенція Ради Європи про доступ до офіційних документів (Конвенція Тромсо). Положення цієї Конвенції є нормами прямої дії поруч із нормами чинного Закону України «Про доступ до публічної інформації» і повинні застосовуватися всіма розпорядниками. А саме, відповідно до частини 1 статті 5 цієї Конвенції державний орган сприяє заявнику, наскільки це практично можливо, ідентифікувати запитуваний офіційний документ. Тобто у випадку, коли розпорядник не впевнений, який саме документ просив запитувач (як, можливо і в цьому випадку), Конвенція покладає на розпорядників обов’язок комунікувати із запитувачем з метою з’ясування, який саме документ чи інформація потрібні.

«Також в контексті цієї ситуації варто звернути увагу і на те, яке саме питання задала запитувачка. Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію має містити «загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо». Так, дійсно, запитувач може попросити у розпорядника надати йому «інформацію про…», не зазначаючи в якому саме документі вона міститься.

Проте, я б радила запитувачам у такому випадку:

а) провести попереднє вивчення, які повноваження виконує розпорядник, яка інформація в нього може бути, щоб задавати питання більш конкретно;

б) у випадку, якщо Ви не знаєте, що документ з конкретною назвою існує - не вживати його назву, використовуючи натомість конструкцію «прошу надати інформацію про…» – зазначає Тетяна Олексіюк.

Наприклад, якщо Ви точно не знаєте, що те чи інше рішення у розпорядника оформлюється рішенням ради, розпорядженням керівника тощо, краще тоді відповідних назв не вживати, щоб не допускати можливості надати Вам відмову з формальних причин – документу з саме такою назвою у розпорядника немає.

Використовуючи конструкцію «прошу надати інформацію про…» Ви також відкриваєте можливість для використання правила, передбаченого в останньому абзаці пункту 1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №10 від 29 вересня 2016 року «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації»: , де зазначено: «Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям "відображеності та задокументованості" і є публічною».

Тетяна Олексіюк відзначає, що у даному випадку ми достеменно не знаємо, чи є в розпорядника-сільської ради документ з назвою «кошторис», чи відображає він суми в розрізі статей витрат на заходи  в усіх перелічених селах. Тому конструкція «прошу надати інформацію про…» відкриває можливість надати документ з іншою назвою, що може містити запитувані відомості.

«І наостанок, порада запитувачам: не намагайтеся отримати відповіді на всі Ваші питання через один інформаційний запит. Чим більше питань Ви поставите в одному запиті, чим ширше Ви сформулюєте ці питання, тим більша імовірність отримати неповну відповідь або відповідь не по суті запиту. Дослідіть повноваження розпорядника, види актів, які він приймає, і ставте одне питання в одному запиті – невелике за обсягом і конкретне. Не очікуйте від розпорядника, що він буде аналізувати документи, виокремлюючи інформацію для Вас – закон покладає досить обмежений обов’язок по пошуку інформації на розпорядника. Будьте готові подати декілька запитів, щоб самостійно виокремити інформацію з кількох документів, або, наприклад, попросіть розпорядника надати Вам можливість ознайомитися з інформацією у спеціальному місці для роботи запитувачів з документами. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації (серед яких і сільські ради) зобов’язані визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо», – ділиться порадами Тетяна Олексіюк.

Юридична допомога надається в рамках проєкту "Посилення громадянської журналістики в Україні", що реалізується за фінансової підтримки United Nations Democracy Fund (UNDEF). 

«Доступ до правди»