Наскільки законною є відмова у доступі до публічної інформації з формулюванням «у зв’язку з воєнним станом» і яким чином можна порозумітись з розпорядником та таки отримати інформацію, коментували медіаюристи ГО «Платформа прав людини» під час онлайн-зустрічі, присвяченій темі обмеження свободи слова у воєнний час.

Все частіше розпорядники у своїх відповідях на запит вказують, що не можуть надати публічну інформацію «у зв'язку з воєнним станом в Україні». Медіаюрист ГО «Платформа прав людини» Євген Воробйов зазначає, що така відмова – неправомірна, адже законодавство про доступ передбачає лише 4 підстави для відмови у публічній інформації, яку запитують. Ось вони:

·        Розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит.

·        Інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

·        Особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком.

·        Не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

«Є ще змога відстрочити відповідь на запит. Це наче і не відмова, але, по факту, ви не отримуєте інформацію. Однак підставою для відстрочки може бути лише форс-мажор і лише на час, поки форс-мажорні обставини актуальні», - каже Євген Воробйов.

Якщо пояснити це мовою закону, то ч.7 ст. 22 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» зазначає, що «Відстрочка в задоволенні запиту на інформацію допускається в разі, якщо запитувана інформація не може бути надана для ознайомлення в передбачені цим Законом строки у разі настання обставин непереборної сили», а ч.2 ст. 14-1 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні» визначає, що «Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об’єктивно унеможливлюють виконання обов’язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами».

Однак, як наголошує Євген Воробйов, навіть за умови застосування відстрочки із посиланням на форс-мажорні обставини (війна є однією з таких підстав), розпорядник мав би конкретно зазначити, в чому непереборність обставин саме для відсутності змоги відповісти на запит. Такими причинами може бути відсутність фахівців, які дали б відповідь, або руйнування приміщення, де містились дані для відповідей (жорсткі диски, комп’ютери, архіви тощо).

Медіаюрист наводить приклад відмови на запит від Вокресенської селищної ради Миколаївської області. Так от, за словами Омбудсмана ( на той момент цю посаду ще займала Людмила Денісова), відмова є правомірною, оскільки ця громада входить до переліку територій, де ведуться бойові дії (затвердженого Міністерством оборони). До слова,  нещодавно змінився Омбудсман (ним став Дмитро Лубінець) і його команда, і вони демонструють готовність переглядати деякі кейси з відмовами і підтримувати запитувачів.

За словами ж медіаюриста, справу таки варто оскаржувати в суді, з двох причин:

-        Розпорядник не пояснив, яким саме чином воєнний стан унеможливлює надати відповідь на запит;

-    У своєму запиті журналісти апелювали до суспільного інтересу запиту, який полягає у важливості розуміти, чи має громада фінансування на наступний рік, чи зможе бути дієздатною, чи варто ж натомість шукати фінансування на певні сфери з інших джерел.

Мешканка Вокресенської громади Олена під час зустрічі зауважила, що місцева рада справді демонструє не найкращі практики комунікації і часто відмовляла у інформації навіть до запровадження воєнного стану та початку повномасштабного вторгнення.

Тож Євген Воробйов радить оскаржувати в суді подібні відмови. Інший шлях – звертатись до Уповноваженого з прав людини.

А медіаюрист ГО «Плаформа прав людини» Микола Гринишак нагадує, що певну інформацію не можуть обмежити у доступі, навіть за умов воєнного стану:

 1) про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту;

2) про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні ситуації, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці людей;

3) про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;

4) про факти порушення прав і свобод людини, включаючи інформацію, що міститься в архівних документах;

5) про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;

6) інші відомості, доступ до яких не може бути обмежено відповідно до законів та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

І, найголовніше, не можна обмежити доступ до інформації про кошти платників податків і бюджети:

-        складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України),

-        взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов’язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування,

-        здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"),

-        володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном,

-        наявність у фізичних осіб податкового боргу,

-        стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині,

-        інформація про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага керівника, заступника керівника юридичної особи публічного права, керівника, заступника керівника, члена наглядової ради державного чи комунального підприємства або державної чи комунальної організації, що має на меті одержання прибутку, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді.

Тож загалом війна триває, але ми залишаємось демократичною державою, і своє право на доступ до публічної інформації треба відстоювати.

«Доступ до правди»