Ігор Розкладай: Тролі, тоталітарне минуле, архівна інформація – проблеми доступу в Україні

1 Вересня 2020 09:01

%d1%80%d0%be%d0%b7%d0%ba%d0%bb%d0%b0%d0%b4%d0%b0%d0%b9

Про суперечності та хиби українського законодавства з доступу до публічної інформації, а також про те, як можна це виправити з огляду на нові можливості, які отримала Україна після ратифікації Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів (Конвенція Тромсе) під час експертної дискусії розповів Ігор Розкладай, медіаюрист Центру демократії та верховенства права.

Наводимо основні тези виступу експерта:

  • Є дві статті Конституції, які стосуються прав людини, які тісно пов’язані і завжди між собою змагаються. Це статті 32 і 34   право на приватність та на інформацію. На конвенційному рівні щодо приватності у 1981 році ми маємо конвенцію, яка захищає особу при автоматизованій обробці баз даних, а з точки зору доступу ми мали лише рекомендації, які еволюціонували з 70-х років і  власне до 2002 року. Коли ми хочемо збалансувати цих два права людини, в тому числі через міжнародні стандарти, то варто пам’ятати, що наш регіон має тоталітарне минуле. І в цьому минулому є велика традиція засекречення будь-чого, від реальних секретів, до уявних, пов'язаних з елементарним небажанням чиновників надавати інформацію. Важлива річ боротьба з культурою секретності. Часто владний розпорядник ставить класичне питання «Що ви будете робити з цією інформацією?», сама постановка якого суперечить закону «Про доступ...». Тому треба пояснювати, шукати просвітницькі методи.
  • Ще одна проблема просвіта запитувачів і розпорядників. Для України типова системна помилка розмежування звернення і запиту. Ми маємо два закони, які часто плутають самі чиновники. Перше - це власне закон «Про доступ...», який вимагає просто надання публічної інформації, тобто готової інформація, яка є в розпорядника. Другий - це закон, який допомагає громадянам вирішувати певні проблеми, умовно кажучи, звернути увагу, що є яма на дорозі, що треба полатати трубу або посадити дерево тощо. Через те, що наш закон про звернення дуже давній, то чиновники звикли до формату звернення. А запит для них це нова форма, до неї не звикли. Часто у відповідь на запит розпорядники досі пишуть «даємо інформацію у відповідь на ваше звернення». Так само плутають і запитувачі, часто формулюючи запити таким чином, що їх перекваліфіковують на звернення.
  • Інша вузька, але небезпечна проблема української сфери доступу до інформації  тролі. Це може підважити саму цінність механізму доступу. Не знаю, як в інших країнах, але в нас є певна категорія громадян, які в силу образ, бо їм не так відповіли, чи в силу ідеологічного несприйняття діяльності  державних органів, починають їх атакувати спамом у вигляді запитів. Я знаю одну особу, яка протягом чотирьох років надсилає щотижня 2-3 запити в певні інстанції. Це погано, бо це охолоджуючий ефект для органів держвлади, і маємо дати раду цьому. 
  • Важлива тема, яка в Україні залишилась поза увагою, це те, що робити з інформацією, яка передається в архіви за терміном давності.  Ми вже неодноразово стикались з ситуацією, коли начебто акт ще діє, але отримати його на запит  неможливо, бо він вже не у розпорядника його передано в архів. 
  • Ще одна важлива річ недорога процедура оскарження. В останні роки були суттєво підняті ціни на судові збори, та й процедуру оскарження не можна назвати ефективною. Це стосується як часу, бо може займати рік чи більше, так і фінансового аспекту, бо суми судових зборів  це відчутні суми. І це теж охолоджуючий ефект.
  • Україна наразі має як позитивний, так і негативний досвід з доступу до публічної інформації, обидва цінні. нині дуже важливим є формування групи експертів, які б могли якісно аналізувати проблеми доступу і виробляти певні рекомендації, як покращити ситуацію. Це «гра в довгу», і наше завдання робити все якісно, усвідомлюючи, що на це можуть піти десятиліття насправді.

Читайте також: Запрацювала робоча група для вдосконалення законопроектів по доступу

 Нагадаємо, що 20 травня 2020 року Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію Тромсе. Україна стала десятою державою, котра ратифікувала цей важливий міжнародний документ і фактично запустила його в дію, адже Конвенція набуває чинності з десятою ратифікацією.

Конвенція Ради Європи про доступ до офіційних документів є першим зобов’язальним міжнародним правовим документом, у якому закріплюється право на доступ до офіційних документів, що створюються органами державної влади. Конвенція містить мінімальні стандарти, які необхідно застосовувати при обробці запитів щодо доступу до офіційних документів (форма запитів) та процедури перегляду прийнятих рішень. Право доступу до офіційних документів має важливе значення для розвитку демократії, а також реалізації основних прав людини.

Захід відбувся в рамках проєкту «Європейський Союз та Рада Європи працюють разом для підтримки свободи медіа в Україні» у партнерстві з Центром демократії та верховенства права.

 «Доступ до правди»