Суд зобов'язав Державну міграційну службу надати на запит інформацію про громадянство заступника директора Національного антикорупційного бюро України як таку, що не є конфіденційною. Про цю справу йдеться в огляді судової практики у сфері доступу до публічної інформації, що її здійснює Український інститут із прав людини.

Як зазначає УІПЛ, в адміністративній практиці завжди виникає питання, як ідентифікувати персональні дані, що пов'язані з виконанням функцій держави (припустімо, дані про освіту чи професійний досвід посадовця – чи є вони публічною інформацією, чи персональними даними?), а дане рішення апеляційного суду демонструє логіку визначення цього питання.

У справі № 826/13775/17 запитувач просив надати інформацію щодо набуття громадянства України особою, що обіймає посаду першого заступника директора Національного антикорупційного бюро України.

Проаналізувавши положення частини другої статті 5 Закону України «Про захист персональних даних», суд дійшов до висновку, що не є конфіденційною інформація, яка свідчить про дотримання особою, яка обіймає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, встановлених кваліфікаційних чи інших обов'язкових для займання вказаних посад вимог.

Суд врахував, що згідно статті 13 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» особа не може бути призначена на посаду в Національному бюро, якщо вона, зокрема, має громадянство іншої держави.

Обставина обіймання особою посади першого заступника директора Національного антикорупційного бюро України з 25.04.2015 року є загальновідомою. Відповідна посада пов'язана з виконанням функцій держави, тому інформація щодо громадянства останнього не є конфіденційною, тобто в цьому випадку відкритою за законом.

«У п. 3.3. Рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 «У справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України» зазначено, що вирішуючи питання щодо конфіденційності інформації про особу, яка займає посаду, пов'язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, та членів її сім'ї, суд виходить із того, що належність інформації про фізичну особу до конфіденційної визначається в кожному конкретному випадку. Перебування особи на посаді, пов'язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів — суб'єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві», — йдеться в рішенні суду.

Також цитується Резолюція ПАРЄ від 25 грудня 2008 року N 1165 (1998), де зазначається, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (пункт 6). Згідно із законодавством України не належать до інформації з обмеженим доступом, зокрема: персональні дані фізичної особи, яка претендує зайняти чи займає виборну посаду (у представницьких органах) або посаду державного службовця першої категорії, за винятком інформації, яка відповідно до закону визначена такою, що належить до інформації з обмеженим доступом (частина четверта статті 5 Закону України «Про захист персональних даних»).

Таким чином судами першої та апеляційної інстанції визнано протиправність дій міграційної служби України та зобов’язано задовольнити вимоги запитів.

«Це свідчить про те, що не всі персональні дані є конфіденційною інформацією. Які персональні дані пов'язані з виконанням функцій держави, визначається, зокрема, за аналізом кваліфікаційних вимог до зайняття відповідної посади», – ідеться у аналізі УІПЛ.

«Доступ до правди»