За підсумками 2019 року представниками Уповноваженого та уповноваженими особам Секретаріату Уповноваженого з прав людини було складено 252 адміністративні протоколи щодо порушення права на доступ до публічної інформації. Це найменша цифра за останні чотири роки, пише Український центр суспільних даних, посилаючись на відповідь Офісу Омбудсмана на інформаційний запит. 

У цілому за період з 2016 по 2019 роки було складено 1967 адмінпротоколів.

З них:

за 2016 рік — 434;

за 2017 — 936;

за 2018 — 345

за 2019 — 252.

Повідомляється, що найбільшу частку протоколів складено щодо посадових осіб органів місцевого самоврядування.

Читайте також: ІМІ: Торік зафіксовано 21 випадок обмеження доступу журналістів до інформації

Мова йде про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 212-3 Кодексу України. А саме:

·        -  неоприлюднення інформації, обов’язкове оприлюднення якої передбачено законом України «Про доступ до публічної інформації»

·        - необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом

·        -  ненадання відповіді на запит на інформацію

·         - ненадання інформації

·         - несвоєчасне або неповне надання інформації

·         - неправомірна відмова в наданні інформації

·        - надання недостовірної інформації.

В контексті доступу до публічної інформації стаття 2123 КУпАП передбачає покарання у вигляді штрафу на посадових осіб в розмірі від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за перелічені вище адміністративні правопорушення.

Читайте також: Чи легко бути розпорядником? П'ять запитань про доступ від міських рад

Як зазначає в Український центр суспільних даних, парламентський контроль за дотриманням права на доступ до публічної інформації має на меті відновлення порушеного права особи, а складання протоколу про адміністративне правопорушення є засобом досягнення цієї мети, а не обов’язком уповноважених осіб Секретаріату Уповноваженого або його представників. Коли право на інформацію реалізовано, мета парламентського контролю досягнута, і відповідно складання протоколу про адміністративне правопорушення є недоцільним.

Аналізуючи цифри також варто враховувати, що велика кількість запитувачів не звертається до Уповноваженого для захисту своїх прав, тому важко сказати, чи є зменшення кількості складених протоколів наслідком підвищення рівня відкритості та прозорості розпорядників, чи то навпаки — зменшенням рівня довіри до Уповноваженого як до дієвого інструменту захисту своїх прав.

«Доступ до правди»