Часто запитувачі скаржаться на відмови у доступі до інформації на підставі того, що документ, який вони запитують, містить зокрема і конфіденційні дані. Водночас розпорядники часто відстоюють позицію, що вони не зобовязані ретушувати персональні дані та іншу приватну інформацію у документах і на цій підставі відмовляють у наданні допуску до всіх документів, що її містять.
Щоб припинити дискусії та зловживання на цю тему, Секретаріат Уповноваженого з прав людини надав офіційне роз’яснення щодо інформації про розпорядження бюджетними коштами та неправомірності відмови у наданні інформації на підставі того, що документ містить конфіденційну інформацію. Друкуємо документ повністю і рекомендуємо посилатися на нього, аргументуючи своє право на інформацію.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон) публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
З аналізу визначення публічної інформації вбачається, що вся інформація, якою володіє суб’єкт владних повноважень, є публічною інформацією.
Як зазначено в пункті 1 частини першої статті 3 Закону, право на доступ до публічної інформації гарантується обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Стаття 5 Закону гарантує, що доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Відповідно до статті 6 Закону інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна інформація, таємна інформація та службова інформація.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» обробка персональних даних - будь-яка дія або сукупність дій, зокрема, таких як використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача). Аналіз положень статті 11 Закону свідчить, що обробка персональних даних може здійснюватись відповідно до закону або за згодою особи.
Аналогічні положення передбачено і частиною першою статті 16 Закону, згідно з якою «порядок доступу до персональних даних третіх осіб визначається умовами згоди суб'єкта персональних даних, наданої володільцю персональних даних на обробку цих даних, або відповідно до вимог закону».
З метою забезпечення балансу між інтересом особи у обмеженні доступу до інформації про себе та правом суспільства знати суспільно-необхідну інформацію, низкою законів передбачено випадки, коли поширення персональних даних особи може здійснюватись без згоди особи. Такі випадки передбачаються положенням статті 5 Закону «Про доступ до публічної інформації», відповідно до якої не належать до інформації з обмеженим доступом, персональні дані, зокрема, про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Так, відповідно до частини п’ятої статті 6 Закону , не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.
Відповідно інформація про всі дії суб’єктів владних повноважень стосовно розпорядження коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном не може бути обмежена в доступі, за винятком, коли, як зазначалось вище, таке обмеження здійснюється в інтересах національної безпеки, оборони, розслідування чи запобігання злочину.
Таким чином, інформація стосовно відомостей про користування, чи розпорядження комунальним або державним майном має надаватись за інформаційними запитами з урахуванням вимог Закону
Щодо обмеження доступу до інформації з огляду на її конфіденційність.
У частині першій статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» зазначено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Звертаємо увагу, що обмежуючи доступ до запитуваної інформації необхідно застосовувати частину другу статті 6 Закону, яка чітко вказує, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог (трискладовий тест):
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Такий обґрунтований висновок має надаватись розпорядником інформації в листі, яким він відмовляє у наданні запитуваної інформації з мотивів обмеження доступу до неї.
Інших ніж вказані вище підстав для обмеження доступу до інформації Закон не передбачає. Якщо інформація належить до конфіденційної, для обмеження доступу до неї розпорядник має перевірити дотримання сукупності вимог, передбачених частиною другою статті 6 Закону (застосувати трискладовий тест). Так, у відповіді розпорядник має вказати, для захисту якого інтересу доступ до інформації обмежується. Якщо такий інтерес наявний, далі розпорядник має вказати, в чому полягає істотність шкоди, що може бути завдана розголошенням цієї інформації, і чому суспільний інтерес в її отриманні не переважає шкоду від її оприлюднення. Відсутність відповіді хоча б на одне із вказаних питань означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає.
Ця позиція підтверджується тим, що частина перша статті 22 Закону передбачає, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, зокрема, якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
Зауважуємо, що відповідно до частини сьомої статті 6 Закону обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений. Це означає, що у разі, якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, надається його копія, з якої вилучено таку інформацію. У паперових документах видалення тексту можна зробити на копії документа шляхом вилучення або ретушування частини, доступ до якої обмежено.
За порушення вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», у тому числі обмеження доступу до інформації або віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, якщо це прямо заборонено законом та ненадання інформації статтею 2123 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – Кодекс), передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до пункту 81 статті 255 Кодексу уповноважені особи Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини можуть складати протоколи про адміністративні правопорушення, зокрема, за статтею 2123 Кодексу (порушення права на інформацію та права на звернення).
