Як змінилися обов’язки розпорядників публічної інформації з ратифікацією Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів аналізувала експертка з питань доступу до публічної інформації Тетяна Олексіюк. 

Запровадження обов'язку розпорядників інформації позначати пропуски в документі

Конвенція Тромсо у ч. 2 ст. 6 запроваджує додаткову гарантію для запитувачів інформації:

«У разі обмеження доступу до деякої інформації, що міститься в офіційному документі, державний орган повинен, тим не менш, надати доступ до решти інформації, що у ньому міститься. Будь-які пропуски у документі повинні бути чітко позначені. Однак, якщо часткова версія документа вводить в оману або не має сенсу, або покладає явно необґрунтоване навантаження на орган щодо оприлюднення решти документу, у такому доступі може бути відмовлено».

Хоча українське законодавство не передбачає чіткого обов’язку розпорядників ідентифікувати вилучені частини інформації, в цьому випадку норми Конвенції можуть застосовуватися безпосередньо, так як їх виконання сприятиме розширенню гарантій запитувачів на доступ до інформації.  Розпорядникам публічної інформації при вилученні з копії документа інформації з обмеженим доступом слід дотримуватися наступних мінімальних вимог:

• Вилучати тільки ту інформацію, яка визнана інформацією з обмеженим доступом після застосування розпорядником частини 2 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» шляхом ретушування у документах; не допускати надмірного та необґрунтованого обмеження доступу до інформації;
• При вилученні інформації з обмеженим доступом зберігати структуру документу. У випадку вилучення великих обсягів інформації (більше однієї сторінки) робити позначення про те, який обсяг інформації (кількість сторінок) вилучений;

Обробка анонімних запитів.

Конвенція Тромсо у ч.2 ст.4 заохочує впровадження країнами-учасницями змін до законодавства, які дають можливість запитувачам залишатися анонімними, окрім випадків, коли розкриття особи є необхідним для опрацювання запиту.

Закон України «Про доступ до публічної інформації» у ст.19 передбачає вимоги до оформлення запиту, серед яких є і вимога вказувати ім'я (найменування) запитувача. Недотримання вимог до оформлення запиту, в свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні запиту відповідно до ч.1 ст.22.

Проте судова практика щодо питання обробки та задоволення анонімних запитів підтримує більш сприятливу для запитувачів позицію. У пункті 9.6. Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №10 від 29 вересня 2016 року «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» щодо форми доступу до інформації зазначено:

“Вимога зазначати у запиті ім'я (найменування) запитувача є для розпорядника інформативною та не впливає на умови виконання ним вимог Закону. Обов'язок розпорядника надати інформацію (документи) на запит не змінюється залежно від особи запитувача та зазначення у запиті його імені, якщо підстави для обмеження доступу до такої інформації відсутні (стаття 19 Закону № 2939-VI).

...Якщо у запиті вказано контактну інформацію, якої достатньо для належного виконання розпорядником свого обов'язку, а саме надання відповіді на запит, то встановлення особи запитувача не має суттєвого значення для прийняття розпорядником рішення про надання інформації. При вирішенні питання щодо того, чи надавати інформацію у відповідь на запит, будь-який розпорядник інформації повинен акцентувати увагу не на особі запитувача чи обставинах його життя, а виходити з того, що така інформація розкривається необмеженому колу осіб.

Більше того, законодавством у сфері доступу до публічної інформації не передбачено обов'язку розпорядника інформації ідентифікувати особу запитувача. Тобто запитувачу не потрібно додавати до запиту документи, що посвідчують особу (копію паспорта, ідентифікаційного коду), а розпорядник інформації не здійснює жодних дій з перевірки особи запитувача, наприклад звірення підпису із зразком, надсилання уточнюючих запитань тощо. Тобто запитувач може вказати будь-яке прізвище, ім'я, по батькові, і розпорядник не може і не повинен його перевіряти.”

Отже, розпорядникам публічної інформації при обробці анонімних запитів слід керуватися положеннями Конвенції Тромсо та підходами національної судової практики і надавати відповіді на анонімні запити, окрім випадків, коли розкриття особи є необхідним для опрацювання запиту, наприклад, коли особа запитує інформацію про себе на підставі статті 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Матеріал підготовлений за фінансової підтримки Європейського Союзу та Ради Європи, в межах роботи Проєкту «Європейський Союз та Рада Європи працюють разом для підтримки свободи медіа в Україні».

«Доступ до правди»