Ольга Стефанишина – народна депутатка Верховної Ради України від партії «Голос», членкиня Комітету з питань здоров'я нації, до депутатства – громадська активістка, експертка у сфері захисту прав пацієнтів.

Ми поінформували депутатку про діяльність робочої групи під головуванням народної депутатки Євгенії Кравчук, заступниці голови Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики ВРУ.

Група напрацьовує суттєві правки до законопроекту 2381 та інших законопроектів, покликаних вдосконалити сферу доступу до публічної інформації в Україні. Одне з завдань групи – врахувати пропозиції, які пролунали під час експертного обговорення «Законотворчість у сфері доступу до публічної інформації: сучасний стан та перспективи», а фахівці, які виступили під час заходу, очолили підгрупи робочої групи.

- Яким, на вашу думку, є чинне законодавство в сфері доступу? Що потрібно змінити?

- Законодавство у сфері доступу в Україні справді є достатньо якісним. Інша річ, що на практиці запитувач не завжди може реалізувати своє право на доступ до інформації. Розпорядники інформації можуть не надавати відповідь чи надавати її із порушенням строків. Також є проблема доступу громадян до публічної інформації у формі відкритих даних (до прикладу, оприлюднення на офіційних веб-сайтах органів державної влади щодо прийнятих рішень). Тобто, справді питання у тому, як забезпечити дотримання норм цього закону.

- Чи підтримуєте ідею створення інституту інформаційного комісара, який займатиметься питаннями захисту права на доступ до інформації? Чи виступаєте за посилення ролі Уповноваженого ВРУ з прав людини, який здійснює парламентський контроль?

- Станом на сьогодні в Україні вже діє орган – це  Уповноважений з прав людини, який наділений повноваженнями щодо розгляду скарг на порушення права на доступ до публічної інформації і на практиці також ці повноваження реалізує. Відповідно, на мою думку, створення окремої інституції – інформаційного комісара – у даній ситуації не є необхідною, як і в цілому, збільшення кількості нових інституцій не є запорукою ефективного вирішення проблем у сфері державного контролю, у тому числі щодо забезпечення доступу до публічної інформації.

Щодо розширення повноважень Омбудсмана, такий підхід може мати місце, однак, недоцільно розширювати повноваження лише в напрямку посилення каральної чи слідчої функцій. Якщо ми прагнемо покращити ситуацію із доступом до публічної інформації потрібно насамперед змінювати якість управління, внутрішніх процесів у державних органах, вдосконалювати державну службу як таку.

«Доступ до правди»