Юрист Олександр Бурмагін, ГО «Платформа прав людини», надав відповіді на запитання, що надійшли на мейл «Доступу до правди». Частина запитань стосується надання відповідей про пандемію COVID-19. Зокрема – про правомірність пересилання таких запитів на інших розпорядників та термінів надання відповідей на запити щодо забезпечення лікарень; частина – інших питань, які турбують запитувачів нашого ресурсу.
Щодо правомірності відповіді Вінницької міської ради на запит про боротьбу з COVID-19 (Вінниця, громадський активіст)
Чи відповідає закону відповідь міської ради на запит щодо COVID-19 про перенаправлення запитів до лікарень через нібито відсутність у них інформації про кількість лікарів та персоналу, яких залучено до лікування хворих на COVID-19? При цьому інформацію про кількість ліжок та перелік медичних закладів, які спеціально підготовлено для приймання хворих на COVID-19, було надано.
Фактично, міська рада виконала приписи частини 3 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», яка передбачає, що розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником. Цілком, можливо, що на момент отримання запиту відповідний структурний підрозділ міської ради не мав інформації щодо кількості у кожній лікарні персоналу, який отримав або має задачі згідно своїх функціональних обов’язків лікувати хворих на COVID-19. У випадку можливості доведення наявності такої інформації у розпорядника така «переадресація» є протиправною.
Чи є правомірним ненадання лікарнею відповіді протягом 48 годин на запит, який стосується рівня забезпечення ліками та всім необхідним для лікування хворих на COVID-19?
Надання відповіді у скорочений, в порівняння із загальним 5-ти денним, строк, передбачено частиною 2 статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації». В ній, зокрема, зазначено: «У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту». Отже, ситуація з пандемією в світі, карантином та надзвичайною ситуацією в Україні, поширенням вірусу та хвороби COVID-19 охоплюється зазначеною статтею. Проте, слід пам’ятати і про іншу норму цієї статті, а саме – частину 3. Вона вимагає, щоб клопотання про термінове опрацювання запиту було обґрунтованим. Іншими словами, якщо в запиті є прохання надати запитувану інформацію до 48 годин, він обов’язково повинен містити два, три, чотири речення про те, як інформація стосується того переліку випадків, який визначено у ч.2 ст.20 Закону. Відповідно, якщо в запиті не було такого обґрунтування, лікарня-розпорядник буде використовувати загальний строк – 5 робочих днів, і це не буде порушенням. Якщо запит містив таке обґрунтування, і відповіді немає протягом 48 годин з моменту отримання, то є ознаки порушення Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Чи передбачено чинним законодавством негайне виконання судового рішення про визнання дій розпорядника неправомірними та зобов’язання надати запитувану інформацію?
Так, Кодексом адміністративного судочинства України, відповідно до якого відбувається розгляд спорів із всіма розпорядниками передбачено негайне виконання судових рішень у цій категорії справ. Зокрема, це передбачено в останньому абзаці ч.1 ст.371 КАС: «Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу». І якщо відкрити п.1 ч.1 ст.263 до якого відсилає зазначена норма, то прочитаємо категорію справ: «оскарження бездіяльності суб’єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію».
Чи є законною відмова інституту-розробника змін до генплану міста про відмову в наданні інформації про цей документ з посиланням на відсутність статусу розпорядника? Як вони зазначили, вони не є державним органом, органом місцевого самоврядування та не фінансуються з бюджету (м. Хмельницький, журналістка) .
Зазначена відмова є такою, що не відповідає вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації». Адже перелік розпорядників міститься не тільки в ч.1 ст.13 Закону про доступ, а й в частині другій. Вона визначає, що до розпорядника прирівнюється будь-який суб’єкт господарювання, який володіє інформацію, що становить суспільний інтерес. Обґрунтувати наявність суспільного інтересу в даному випадку дуже легко, оскільки відкритий порядок доступу до генпланів, його складових прямо передбачено Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» (ст.17). Навіщо законодавець передбачає особливі гарантії доступу і відкритості для певних категорій інформації на рівні Законів? Через їх суспільну значимість. Крім того, навіть без спеціальних норм відкритості інформації з генеральних планів міст, можна обґрунтувати суспільний інтерес через вплив цього документу на майбутнє життя міста і прямий зв’язок інтересів громади з його умовами/змістом та його реалізацією.
Проте, як свідчить наша практика, якщо запит не містив такого розширеного обґрунтування, відмова розпорядника часто є перестраховкою. Вони не обізнані в нюансах, їм легше відмовити, ніж проводити аналіз для пошуку підстав для надання інформації (про трискладовий тест теж не всі знають). Тому, перше ніж звертатись до Уповноваженого, до суду або до керівника розпорядника із оскарженням, ми радимо повторно подати «розширений запит» зі всіма аргументами щодо наявності у них статусу розпорядника, наявності суспільної значущості у запитуваної інформації та наявності все ж таки обов’язку у них надати запитувану інформацію.
«Доступ до правди»
Фото: ZMINA. Центр прав людини
