Чи задекларував міністр культури Олександр Ткаченко власні доходи від продажу акцій Одеської кіностудії? Про це запитали у Національному агентстві запобігання корупції. Проте в НАЗК відповіли, що запитана інформація не є публічною, бо не відповідає вимогам «відображеності та задокументованості».
Чи правомірна така відповідь? Розбирався «Доступ до правди».
22 червня 2020 року, вже обіймаючи посаду міністра, Ткаченко повідомив журналістам, що продав свою частку Одеської кіностудії, якою він володів, через британську компанію Cinema Love Ltd. Але в жодній декларації після цього даних про отримані доходи немає. Хоча він повинен був повідомити про це НАЗК не пізніше ніж за 10 днів з моменту отримання доходу.
Тому ГО «Гільдія кінематографістів Одеси» (Гільдія) припустила, що міністр культури та інформполітики Ткаченко не задекларував власні доходи від продажу акцій ПрАТ «Одеська кіностудія». І запитала про це Національне агентство із питань запобігання корупції (НАЗК).
Запитали, чи повідомляв Олександр Ткаченко НАЗК про продаж акцій та у який спосіб, якою є сума, а якщо не повідомляв, то чи було його притягнуто за це до адміністративної відповідальності.
Оперувати відомостями про доходи держслужбовця є безпосереднім обов'язком НАЗК (Закон України «Про запобігання корупції»). А згідно зі статтею 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічною є інформація, задокументована на будь-яких носіях і отримана суб'єктом владних повноважень у процесі виконання ним своїх обов'язків.
Однак у відповідь на запит, в.о. керівника управління документообігу та контролю Людмила Германчук повідомила, що запитана інформація не відповідає вимогам «відображеності та задокументованості», а тому не є публічною. При цьому запит назвала «листом».
Медіаюрист ГО «Інститут масової інформації» Алі Сафаров каже, що при таких формулюваннях відповідь на запит, в якому зазначається про відсутність запитуваної інформації, означає, що декларації міністром Ткаченко, імовірно, просто не подавалися.
Юрист також наголошує, що НАЗК навіть відмову в інформації написало не так, як вимагає закон.
«Відмова в задоволенні запиту на доступ до публічної інформації повинна відповідати вимогам, встановленим статтею 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Зокрема частина четверта цієї статті передбачає:
«У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:
1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;
2) дату відмови;
3) мотивовану підставу відмови;
4) порядок оскарження відмови;
5) підпис».
Наведений лист НАЗК не відповідає зазначеним вимогам, зокрема не містить чіткої відмови в розгляді через відсутність зазначеної інформації, не містить порядку оскарження відмови. З тексту листа можна припустити, що запит на доступ до публічної інформації в НАЗК вирішили розглянути як звернення громадян. В залежності від форми запиту на доступ до публічної інформації дійсно може бути за своєю сутністю зверненням відповідно до Закону України «Про звернення громадян», тобто зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються статутної діяльності відповідного органу, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. В такому випадку, відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», запитувачу має бути відмовлено в задоволенні запиту з обґрунтуванням такої відмови, та повідомлено, що запит розглядається в порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян». Однак в листі НАЗК такого немає. Відповідно до частини другої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації».
Юрист вважає, що даний лист НАЗК має ознаки неправомірної відмови в наданні інформації, а отже, може бути оскаржений в рамках закону.
«Доступ до правди»
