Наталія Піпа – народна депутатка від фракції «Голос». До депутатства була відомою у Львові громадською активісткою –  зупинила незаконну забудову в найбільшому районі міста.

Засновниця громадської організації «Кращий Сихів», яка займається кращими просторами, кращими спільнотами та сталим розвитком.

З 2013 року активно займалась фандрейзингом: допомагала залучати кошти на потреби навчально-реабілітаційного центру “Джерело” для дітей та молоді з інвалідністю, ГО «Кращий Сихів» та Пласту.

Наразі є секретарем Комітету з питань освіти, науки та інновацій. Працює над впровадженням профільної освіти у старших класах Нової української школи (НУШ).

- Чи користувалися ви законом «Про доступ до публічної інформації». Який маєте досвід написання запитів – позитивний, негативний?

До того, як мене обрали народною депутаткою, я була громадською активісткою. Тож мені часто доводилося звертатися із запитами до розпорядників інформації.

Серед проблем, з якими стикалась найчастіше, були «відписки» і переадресовування запиту. Іноді були порушення строків надання відповіді, але незначні.

Крім того, є така проблема, як двозначні трактування норм закону, які навіть не кожному юристу під силу роз’яснити. Хоча, на мою думку, чиновник, який представляє державу, має не заплутувати запитувача інформації, а навпаки – сприяти тому, щоб громадянин і вчасно отримав її від розпорядника, і не мав потреби звертатися ще до кількох розпорядників або до юриста за роз’ясненням.

- Що, на вашу думку, треба змінити у чинному законодавстві з доступу?

Українське законодавство, зокрема Закон «Про доступ до публічної інформації»? є досить хорошим. Проте, варто визнати, є проблема у тому, що інші країни швидко рухаються вперед, вони постійно удосконалюють законодавство про надання публічної інформації, з урахуванням реалій сьогодення. Ми ж постійно перебуваємо у стані наздоганяння.

Є ще й проблема людського фактору. Маю на увазі чиновників, які звикли вважати, що вони знаходяться десь нагорі, а запитувач інформації – внизу. Чиновники не розуміють, що вони є найнятими за податки громадян представниками держави. І вони мають якісно надавати послуги, представляючи державу.

Навіть у моїй депутатській діяльності я кілька разів зіштовхнулася з порушенням строків надання відповіді на звернення. Якщо депутати з таким стикаються, то що вже говорити про пересічних громадян, які часто не можуть добитися від чиновника необхідної йому інформації.

Тому, вважаю, що є необхідність посилення адміністративної і дисциплінарної відповідальності за порушення строків надання відповіді чи ігнорування запитів на інформацію.

- Чи підтримуєте ідею створення інституту інформаційного комісара, який займатиметься питаннями захисту права на доступ до інформації? Чи виступаєте за посилення ролі Уповноваженого ВРУ з прав людини, який здійснює парламентський контроль?

Добре, коли є такий орган, який відповідає за контроль надання публічної інформації і діє в інтересах запитувачів. Дискусія щодо створення такого органу триває кілька років. І сама ідея має право на існування, якщо цей орган буде незалежним та ефективним.

Але я більше схиляюся до того, що право людини на отримання публічної інформації має захищати Уповноважений з прав людини. Це логічніше і практичніше. Адже це та інституція, яка створена і працює саме задля захисту прав людини. І одне із цих прав, гарантоване Конституцією України, – право на доступ до публічної інформації.

Будь-яка інституція хороша, коли вона працює. Ми можемо створити десятки нових органів, але передусім, треба змінювати підхід. Постійно вдосконалювати законодавство, щоб впевнено бути у десятці передових країн щодо доступу до публічної інформації. І надати більше повноважень Уповноваженому із захисту прав людини, щоб він міг контролювати виконання цього законодавства.

«Доступ до правди»