У відповідь на скаргу до Секретаріату Уповноваженого з прав людини про те, що комунальне підприємство не відповіло по суті на її інформаційний запит, скаржниця отримала відповідь, що державна установа безсила поновити її право на інформацію.

«Систематичне ігнорування директором КП ВУКГ вимог Уповноваженого унеможливило поновлення вашого права на інформацію», – йдеться в листі, підписаному Віктором Барвіцьким, представником Уповноваженого з дотримання інформаційних прав та представництва в КСУ.

Це вже була третя відповідь, яку скаржниця отримала через 9 місяців після подання першої скарги.

Суть перших двох листів від Омбудсмана: ми отримали вашого листа, ми викличемо розпорядника інформації, що порушив ваше право, для пояснень, ми відправимо йому додаткові запити.

І тут з’ясовується, що якщо просто ігнорувати і інформаційні запити, і вимоги Уповноваженого – а це порушення одразу двох законів – і «Про доступ до публічної інформації», і «Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини», то тобі за це нічого не буде. Порушуй, скільки завгодно.

Навіть більше: судячи з наступного листа, який отримала запитувачка на свою чергову скаргу з проханням таки розібратися в її питанні,  з Секретаріату Уповноваженого їй відповіли, що попередня відповідь, де їй написали, що її право відновити неможливо, є остаточною. І попросили більше не турбувати.

«У випадку надходження від вас у майбутньому звернень з питань розгляду Секретаріатом… ваших попередніх звернень, листування з вами буде припинено», – йдеться в останньому листі, який запитувачка отримала з Офісу Омбудсмана.

Попередньо у цьому ж листі зазначається, що згідно ЗУ «Про звернення громадян» повторні звернення громадянина з одного й того ж питання не розглядаються, якщо перше вирішене по суті.

Або в даній ситуації правильніше сказати: не вирішене по суті. І яке ніхто більше вирішувати не збирається.

Навіть суть запиту розбирати не збирається.

А суть така: понад рік тому – 27.08.2018 року, Надія Рибалко подала інформаційний запит до КП «Виробниче управління комунального господарства», в якому попросила надати їй шатний розпис та суму грошових виплат на всіх працівників підприємства.

Проте КП відповідати не захотіло, прикрившись законом «Про захист персональних даних».

Аналогічний випадок був у Львові. Дійові особи: запитувачка і КП «Львівелектротранс». Предмет запиту: виплати працівникам комунального підприємства. У відповідь – така ж відмазка про захист персональних даних.

Тільки отримавши абсурдну відповідь, запитувачка звернулася не до Омбудсмана, а в суд.  І це виявилося довго, але набагато ефективніше. Суд зрештою сказав, що інформація є публічною і зобов’язав комунальників її надати.

Щоправда, справа тривала два роки.

Надія Рибалко вже бореться за своє право понад рік. Тимчасом як один із найкращих у світі український закон «Про доступ…» вимагає надавати відповідь протягом 5 робочих днів.

Але от біда: контроль за дотриманням права на доступ до інформації цим законом покладено на Уповноваженого Верховної Ради. Тобто за законом, Секретаріат Уповноваженого є таким, що контролює і вимагає, а  не таким, що футболить і безпомічно розводить руками: мовляв, ваше право не може бути відновленим, бо нам самим на запити не відповідають.

Леся Ганжа, «Доступ до правди»