«Надмірний тягар» для розпорядника при відповіді на запит: відмовка чи реальність?

5 Серпня 2021 09:22

В українському законодавстві існує формулювання «надмірного тягаря» для розпорядника при відповіді на запит. Якими ж є наслідки для розпорядника і запитувача, якщо запит став таким «тягарем»?

Запитуючи публічну інформацію, запитувач, наприклад, може просити надати йому дуже велику кількість документів, і розпорядник зобов’язаний задовольнити такий запит. У такому випадку розпорядник насамперед може продовжити строк розгляду до 20 робочих днів для пошуку інформації серед значної кількості даних.

У випадку, коли запитувач просить надати йому паперові копії документів, – виставити відповідно до статті 21 Закону України «Про доступ до публічної інформації» рахунок на оплату відшкодування витрат за копіювання та друк документів (за умови, що розпорядник затвердив у своєму нормативно-правовому акті розмір такого відшкодування). У випадку, коли запитувач оплатив вказану суму, – задовольнити запит.

Якщо запитувач просить інформацію в електронному форматі, то розпорядник зобов’язаний надати таку інформацію безоплатно. Проте коли запитуваних документів у такому форматі немає, такий запит може бути задоволений тільки при скануванні відповідних документів.

Утім, для багатьох розпорядників залишається актуальним питання, що робити, коли запитується дуже велика кількість документів чи інформації, для надання яких необхідне сканування та немає можливості вимагати відшкодування за нього.

Розпорядникам варто враховувати прецедентне рішення Верховного Суду від 31.01.2019 р. у справі №820/4258/17, яким суд визнав порушення права запитувача на доступ до публічної інформації й зобов’язав розпорядника надати у електронному вигляді 10 283 накази (загальна кількість сторінок цих документів не вказана), видані за півтора року роботи державного органу. Розпорядник указував, що запитувана інформація не була створена у електронному вигляді, а сканування такої кількості документів буде надмірним тягарем для роботи органу. Запитувач оскаржив відмову до суду, і справа пройшла всі інстанції. Верховний Суд поставив крапку у справі, вказавши, що відповідач не довів відсутність технічної можливості чи надмірний тягар для розпорядника у скануванні документів і повинен надати документи в електронному вигляді. Верховний Суд урахував позицію, викладену у пункті 11.2 постанови Пленуму ВАСУ №10 від 29.09.2016 р.: «особа має право обирати на власний розсуд форму копій документів, які вона запитує, а саме паперову чи електронну. У разі якщо переведення в електронну форму (сканування) не є технічно неможливим та не покладає на розпорядника надмірний тягар, враховуючи ресурсні можливості, вимога щодо надання копії документів у сканованій формі повинна бути задоволена».

Тобто судова практика йде так, що розпорядник може відмовити у наданні інформації у електронній формі (варто звернути увагу, що не відмовити у наданні інформації взагалі, а відмовити надати її саме у певній формі) тільки у двох випадках:

ü  якщо у нього немає технічної можливості це зробити;

ü  якщо це становить надмірний тягар, враховуючи ресурсні можливості. Перший випадок – це коли у розпорядника немає сканувальної техніки, документи існують лише у паперовому вигляді, а запитувач просить надати їх у електронному.

У такій ситуації у розпорядника інформації дійсно немає технічної можливості задовольнити запит у тій формі, в якій просить запитувач.

«Надмірний тягар» – поняття оціночне і залежить від багатьох чинників. Розпорядник повинен довести, що задоволення запиту паралізує роботу всього органу чи відділу. Тобто йдеться не просто про збільшення навантаження при роботі з запитами на інформацію, іншими словами, не про десятки, а тисячі сторінок, які потрібно відсканувати. Якщо сканування дійсно становить надмірний тягар або є технічно неможливим, розпорядник може опрацьовувати його як запит на паперові копії документів, тобто виставити запитувачу рахунок за відшкодування витрат на копіювання та друк документів. Такий порядок дій можливий тільки у випадку, коли у розпорядника відсутній обов’язок володіти запитуваними документами в електронному вигляді. Інакше вимога запитувача надати документи безплатно повинна бути задоволена. При цьому, окрім надання безплатних 10 сторінок та рахунку на оплату, розпорядникам обов’язково потрібно викласти у своїй відповіді аргументи, чому сканування становить надмірний тягар.

Ось приблизний перелік питань, які можуть допомогти описати відповідні аргументи:

ü  Яка кількість сканувальної техніки є у розпорядника?

ü  Яка кількість сторінок усіх запитуваних документів?

ü  Який формат документів (сторінки А4 легше сканувати, ніж сторінки більшого формату)?

ü  Чи прошиті ці сторінки у справи/книги (якщо так, то їх важче сканувати, ніж роздільні)?

ü  Чи потрібно робити вибірку із різних документів (наприклад, якщо запитують інформацію, а вона у багатьох документах, і її потрібно ще вишукувати)?

ü  Чи потрібно вилучати із документів інформацію з обмеженим доступом і у скількох сторінках?

ü   Скільки працівників потрібно виділити для сканування цих документів?

ü   Чи покладено на цих працівників інші обов’язки, які вони фактично не зможуть виконувати за цей час?

ü  Скільки часу займе сканування?

ü  Яка «завантаженість» розпорядника, іншими словами: яку кількість запитів він отримує щодня чи протягом іншого терміну; наскільки вони об’ємні; скільки часу витрачається на їх розгляд, скільки є нерозглянутих на день отримання запиту тощо?

ü  Які наслідки будуть для органу, якщо він почне сканувати запитувані документи?

ü  Чи становить інформація суспільний інтерес, чи це просто цікавість запитувача?

Із цих питань можна вибудувати аргументи «надмірного тягаря». Також розпорядники можуть навести інші додаткові факти та індивідуальні причини, за яких вони не можуть надати інформацію в електронному вигляді.

Отже, розпорядникам інформації варто довести, що відмова сканувати документи – це не просто небажання виконувати закон, а й справді тягар для роботи державного органу або органу місцевого самоврядування.

Рекомендації розроблені експертами з питань доступу до публічної інформації для посібника «Рекомендації Уповноваженого Верховної ради України з прав людини з питань додержання конституційного права людини і громадянина на інформацію».

 

«Доступ до правди»