«Скоро журналісти будуть у хірургів питати про план операції і схему лікування, у військових –  карти бойових дій, проекти в будівельників і технологічні схеми в деревообробці. Мають же право?»

«Менше б совали носа не в свої справи. Спеціалісти великі по лісорубних квитках знайшлись. Дістали вже!»

Такою була реакція у Фейсбуку на републікацію на Українському лісовому порталі новини «Доступу до правди» про те, як відповідають на інформаційні запити у Великобичківському лісовому господарстві Рахівського району Закарпатської області.

А відповідь там була з серії «в кожному малюнку сонце», тобто ледь не в кожному реченні – порушення Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Історія така: Олена Мудра, журналістка видання «Голос Карпат», надіслала електронною поштою інформаційний запит, в якому просила надати документи по лісових ділянках Кобилецько-Полянського лісництва, де були проведені рубки у 2015-2017 років, а саме лісорубний квиток та план-схему ділянки відведеної у рубку.

Перше порушення закону: Великобичківське лісове господарство надіслало листа у відповідь з великою затримкою, а саме через місяць після отримання запиту.

Тобто, скоріше за все, розпорядник потрактував цей запит як звернення, хоча журналістка запитувала не що інше як публічну інформацію: копії документів, яке лісництво створило у процесі своєї діяльності, і які не потребували ані коментування, ані аналізу (ст. 1 ЗУ «Про доступ до публічної інформації»).

Друге порушення: лист лісництва не містив відповіді. Він містив поради, що потрібно зробити, щоб таки отримати відповідь по суті.

Смішно, але для того, щоб такі поради сформулювати, підприємству знадобився місяць.

Навряд чи людина, яка працює у Великобичківському лісництві, вважала б таку поведінку належною, якби їй знадобилася інформація – чекати місяць, щоб нічого не отримати. На побутовому рівні таке називається хамством, в офіційно-діловому мовленні – ігноруванням вимог закону «Про доступ до публічної інформації», який вимагає надавати відповідь протягом 5 днів.

Третє порушення. У листі лісництва було сказано, що з метою уникнення зловживань «сторонніми особами, які могли би скористатися електронною поштою підприємства, та з метою уникнення шахрайських дій цими особами запит потрібно надіслати повторно у письмовій формі».

Тобто лісогосподарство вимагає від запитувача скористатися певним каналом зв’язку. І це при тому, що закон гарантує запитувачеві, що він сам може обирати у якій формі йому надсилати свій запит. Хоч телефоном. Закон передбачає і це.

«Вимога Державного підприємства щодо перенаправлення запиту на поштову адресу, також, незаконна, оскільки ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» містить положення, що дозволяють запитувачам інформації, на власний вибір, обирати спосіб подання запиту: усно, письмово, чи в іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою)», –  прокоментувала «Доступу до правди» юристка Наталія Рижкова, проект «Сильні громади» ГО «Центр UA».

До того ж тут є ще один нюанс, який викликає посмішку. Нині багато людей не мають навіть досвіду надсилання поштових листів. Електронна пошта – звичний канал комунікації у ХХІ столітті. І вимога надіслати лист «Укрпоштою», сприймається, як заклик скористатися поштовими голубами чи проїхатися на диліжансі.

Четверте порушення. Лісгосп вимагав у журналістки додати до запиту посвідчення журналіста і лише у цьому випадку пообіцяв надати потрібну інформацію. Це грубе порушення закону. Адже закон «Про доступ…» не вимагає ідентифікації запитувача – вимоги статті 19 передбачають, що запитувач вказує ім’я (у юридичному розумінні – це прізвище, ім’я та по батькові), але не докладає до запиту документів.

Адже для закону про «Доступ…» неважливо, хто є запитувач. Важливо, чи є та інформація публічною. І це єдине, що має хвилювати розпорядника.   

А якщо він розуміє, що інформація є публічною, але її не надає, то, очевидно, йому є, що приховувати.  Бо нащо тоді так зухвало порушувати закон?

Варто бодай замислитися, що згідно зі ст. 171 ч. 1 Кримінального кодексу України незаконна відмова на запит журналіста тягне за собою відповідальність до трьох років позбавлення волі.

Леся Ганжа