Адвокат та юрист Роман Маселко ще з 2011 року успішно працює із запитами на публічну інформацію, аби отримувати інформацію про судову владу. Особливо активно він почав запитувати судову владу про перебіг справ, перекваліфікацію суддів, службові квартири та конкретні судові процеси з 2014 року – коли розпочалась судова реформа, яка триває й досі. Якщо відповідей не було, Роман оскаржував це у судах, і перемагав у 90% випадків.
«Доступ до правди» поспілкувався з Романом Маселком, розпитавши його про те, як ефективно отримувати публічну інформацію від представників судової влади, навіть якщо вони не надто хочуть нею ділитись.
Доступ до правди: Як давно ви працюєте із запитами і чому обрали саме цей варіант, аби отримувати потрібну інформацію?
Роман Маселко: з інформаційними запитами на підставі закону «Про інформацію» працюю з початку роботи юристом у 2001 році. Цей інструмент дуже важливий для захисту своїх прав. А в 2006 році я вперше подав позов за відмову дати відповідь на запит. Відповідачем тоді був Мінюст. Запити про доступ до публічної інформації почав використовувати одразу після ухвалення відповідного закону. Особливо активно застосовував його останні 4 роки, коли став членом Громадської ради доброчесності (ГРД), і ми аналізували перебіг судової реформи та суддів. Виявилось тоді, що інструмент запитів є навіть кращим та ефективнішим, ніж права та повноваження, які має член ГРД. Адже закон не передбачає жодних строків, зобов’язань чи вимог щодо відповідей на запит члена ГРД, а от на запит будь-якої особи про доступ публічної інформації державний орган має відповісти протягом 5 робочих днів. .
Доступ до правди: Ви в більшості випадків отримуєте ту інформацію, про яку запитували?
Роман Маселко: Мабуть, у 90% випадків державні органи відповідають належно. Більше того, завдяки зобов’язанню перенаправити запит до належного розпорядника, я можу одним запитом охопити низку розпорядників. Тобто я можу написати запит до Державної судової адміністрації України, а вона спрямує його у місцеві загальні суди. Тож одним запитом я спокійно можу отримати відповіді від сотні інстанцій. Це було дуже корисно, коли збирали інформацію про, наприклад, декларації та доходи суддів.
Доступ до правди: А що стосується тих 10% відсотків, коли відповіді не хотіли надавати?
Роман Маселко: Зазвичай проблеми стосуються отримання чутливої інформації. Коли у справі задіяні працівники суду чи судді, коли відповідь викриє якусь «схему», або коли це стосується суддівської помилки.
Окремий пласт – запити до Вищої ради правосуддя. Складається враження, що ВРП іноді вже навмисно не дає мені інформації, оскільки її відмова є очевидно незаконною, наприклад, коли вже є рішення Верховного суду про незаконність їх дій. Але навіть ВРП у більшості випадків вимушена дотримуватись закону та надавати інформацію на запити.
Читайте також: Інформація про діяльність Вищої Ради правосуддя: втручання в роботу чи суспільний інтерес
Доступ до правди: Тож з якими формулюваннями вам відмовляють і як ви тоді дієте?
Роман Маселко: Позиваюся до суду. Вперше я почав судитись за право на інформацію з Міністерством юстиції ще в 2005-2006 роках, коли тільки були створені адміністративні суди. Я судився ще на основі закону «Про інформацію» протягом шести років. Зараз ця справа на розгляді у Європейському суді з прав людини, ще з 2013 року.
Щодо взаємодії з українськими судами. Наприклад, ми зараз активно аналізуємо справи щодо виправдань водіїв, яких спіймали п’яними за кермом. Це не жарти, а дуже небезпечне правопорушення, бо п’яний за кермом – це потенційний вбивця. Щороку в Україні складають близько 130 тисяч протоколів за керування автомобілем у нетверезому стані. Однак половина таких справ закривається судами.. Майже 20 тис. водіїв уникають покарання через завершення строку притягнення до відповідальності (справу треба розглянути за 3 місяці з моменту складання протоколу). Ми виявили, що справи про п’яних водіїв розглядаються з певними особливостями або потрапляли до певних суддів. Виникло питання: «Чому до цих суддів?». Ми запитом просили надати інформацію про протоколи авторозподілу справ, тобто інформацію, яка фактично і так має бути публічною, оприлюдненою на сайті суду у вільному доступі. Нам відмовили на підставі того, що ми начебто не є учасником процесу. Але я не прошу даних зі справи, лиш ті, які створюються судом при визначенні судді, який розглядатиме справу і мають бути публічними та доступними будь-яким особам. Ну от на цій підставі маю низку позовів до судів.
Читайте також: Що приховувала судова влада в 2019 році? – аналіз DEJURE
Ми викрили схему в Самбірському суді Львівської області. П’ятеро суддів цього суду по підробних документах звільняли п’яних водіїв від відповідальності і передавали їх на поруки трудовому колективу. А трудовий колектив навіть не знав про ці звернення! Вони були підроблені. Якби судді робили мінімальну перевірку цих звернень, то одразу б виявили підробку, але вони цього не робили. Дуже ймовірно, тому, що були включені у цю схему. Також виявили дивні речі з авторозподілом окремих справ. Тож запитом попросили протоколи авторозподілу і отримали відмову.
Окрема історія – запити до Вищої ради правосуддя. Їх дії досить часто нагадують навмисне ігнорування закону.
Почнемо з того, що суть судової реформи – це перевірка усіх суддів на доброчесність та компетентність. Хто цю перевірку провалив - підлягає звільненню. Це ж ключова реформа в країні і всім цікаво, скільки таких суддів звільнили, з майже трьох тисяч суддів, які оцінювання пройшли.
Так от, Вища кваліфікаційна комісія їх оцінює, визначає, хто не відповідає займаній посаді, і передає перелік суддів на звільнення ВРП. А ВРП ухвалює фінальні рішення.
На мій запит ВККС надала мені перелік суддів з даними оцінювання і я запитав у ВРП інформацію про рішення по кожному судді. Вони відмовляли мені ТРИЧІ! Але чому? Це публічна інформація, яка дуже цікава суспільству і не є закритою.
Я звертаюсь у Верховний суд, який визнає відмову протиправною. Подаю новий запит, апелюючи до рішення ВСУ. Знову відмовили. Оскаржили в апеляції, знову програли. Подав третій запит – і знову відмова. В грудні Велика Палата винесла фінальне рішення, тож проігнорувати його вже було би дуже грубим порушенням. Сподіваюсь, відповідь дадуть.
Так, суд захистив моє право на інформацію, але що зробити з позицією органу, який стає все більш закритим? Ці позови – це, по суті, боротьба не тільки за конкретну інформацію, а й за більшу відкритість Вищої ради правосуддя.
Доступ до правди: Чи багато у вас судових позовів і на чию користь зазвичай ухвалюють рішення?
Роман Маселко: Подав уже близько 25 позовів в аспекті порушення права на доступ на публічну інформацію. З них програв лише два-три, бо ситуація була неоднозначна. До прикладу, я просив надати інформацію про голосування за певного суддю в ході оцінювання Вищою кваліфікаційною комісією суддів. Але у суді виявилось , що в нарадчій кімнаті, куди ВККС йде, щоб ухвалити рішення, ніхто не фіксує голоси «за» і «проти» і не веде протоколу. Тож фактично нема змоги підтвердити, хто і як голосував, така інформація не фіксується, не створюється, і тому не є публічною.
Зараз маю позови до Печерського, Деснянського, Самбірського судів, до Окружного адміністративного суду в Києві.
Доступ до правди: Тож якщо право на доступ до публічної інформації порушують – ласкаво просимо до суду?
Роман Маселко: Насправді ще є один механізм захисту прав запитувачів – офіс Омбудсмана. Правда, мій досвід співпраці з ними був невдалим. Знаю, що їм бракує робочих рук, але є й інші причини чому механізм не працює. Передусім тому, що в офісі Омбудсмана специфічно трактують законодавчі норми і беруть до розгляду лише ті справи, про які повідомили у день виявлення порушення.
Я кілька разів звертався до Омбудсмана і це не дало жодного разу ефекту. Лише одного разу, коли голова Острозького суду відмовилась надати свої декларації на запит у офісі Омбудсмана через 3 місяці таки склали протокол, але тоді вже і строк пройшов. Тож суд просто закрив провадження через завершення давності притягнення до відповідальності. Цікаво, що коли мені відмовив Самбірський суд у доступі до інформації я звернувся до Львівського окружного суду і до Омбудсмана. Суд розглянув справу за місяць задовольнив позов, а Омбудсман досі розглядає.. Тобто мій досвід такий: судовий захист працює, від Омбудсмана – ні.
Доступ до правди: Що дають ці перемоги у судах? Адже часом ви вже маєте цю інформацію з іншого каналу, або вона вже застаріла.
Роман Маселко: Ці позови є частиною стратегічного напрямку діяльності Фундації DEJURE та Автомайдану, членом правління яких я є. Ми прагнемо створити якомога більше прецедентів, важливої судової практики, до якої потім зможе апелювати кожен наступний позивач.
Наприклад, в процесі дисциплінарних проваджень ми оскаржили Регламент ВРП в частині заборони надавати скаржнику дані про матеріали справ. Верховний Суд визнав цю норму незаконною. І це не лише наша перемога. Адже в наших законах та кодексах вказано, що суди та державні органи мають керуватись правовими позиціями Верховного Суду. Тож якщо є таке рішення, до нього можна апелювати і в судових розглядах, і навіть згадувати в тексті запиту, що ця інформація має бути публічною. Вам не мають відмовити, бо це буде очевидним, грубим і відвертим порушенням.
Ми своєю перемогою також створили на рівні ВСУ прецедент по службових квартирах суддів. Як ви знаєте, їх дають на час виконання службових обов’язків, але судді в обхід закону виводять їх з числа службових, а інформацію про ці факти приховують. ВС у відповідь на наш позов довів, що дані про службові квартири – публічна і суспільно важлива інформація, тому якщо ви схочете дізнатись про квартиру якогось судді або будь-якого іншого чиновника, апелюйте до рішення Верховного суду.
Доступ до правди: Наскільки складно відстояти своє право на доступ? На що порадите звернути увагу?
Роман Маселко: Я працюю з цією темою не сам, маю команду, разом аналізуємо кейси і запити, визначаємо, що важливо оскаржити та відстояти. Суджусь сам, але в мене є помічники. Скажу так: відстояти своє право на доступ у суді нескладно, було би бажання.
Доступ до публічної інформації – це наріжний камінь демократії. Прозорість влади – ключова її вимога. Якщо її не буде – то в нашому суспільстві стане понад міру незаконних методів, схем, корупції. Право на доступ – це те, що треба відстоювати до кінця і використовувати максимально часто. Звісно, не зловживаючи.
Мої запити дуже прості: описую ситуацію (факт), можу додати про суспільну важливість інформації, пишу по пунктах, яку інформацію хочу отримати. Завжди прошу відповідь в електронній формі – це всім економить час. За весь час я вислав близько тисячі запитів, на більшість з них отримав відповіді, причому вчасно. Для подання таких запитів не не потрібні глибокі юридичні знання. Це може зробити кожен, не обов’язково бути юристом.
Щодо позовів – це теж просто. Я пишу за наступним шаблоном: «звернувся з таким запитом, отримав таку відповідь з відмовою, це суперечить вимогам закону, прошу визнати відмову неправомірною і зобов’язати надати інформацію ». Так, треба платити судовий збір, наразі це 908 грн, ніби й немало, але це один з найменших судових зборів.
Якщо нема бажання судитись, то можна практикувати повторні запити. Знайти судову практику, апелювати до неї і звертатись знову. І справді розпорядники можуть переглянути свою позицію.
В судових процесах раджу також одразу запитувати через запити у суди публічну інформацію про розгляд своєї справи. Тобто авторозподіл справи, коли були засідання, коли повідомляли інші сторони, коли суддя, який або яка розглядає справу, були у відпустці тощо. Якщо подаєте скарги у ВРП раджу запитувати Вхідні номер і дату реєстрації, доповідач по скарзі, результат розгляду. Це важливо, щоб в суді розуміли: для позивача ця справа важлива, він цікавиться, турбується, отже, її будуть активніше розглядати.
«Доступ до правди»
Фото - ФБ Романа Маселка
