У рамках Тижня прав людини у парламенті відбулася дискусія «Вдосконалення законодавчого забезпечення права на захист персональних даних та доступу до публічної інформації». Експертка з питань доступу до публічної інформації та захисту персональних даних Ірина Кушнір розповіла про ключові проблеми доступу до публічної інформації в Україні.
«Доступ до правди» наводить важливі меседжі виступу.
Ключовими проблемами залишаються якісне законодавство та практика його застосування, а також правова культура суспільства. Ми все ще намагаємося виправдати свої помилки поясненням на кшталт «а для чого вам ця інформація?», що неможливо в демократичному суспільстві. Ми виправдовуємося, що громадянське суспільство може зловживати цією інформацією. Але ж вибачте, це громадянське суспільство й воно знає, діє, аналізує, і відповідним чином комунікує із владою.
У сфері законодавчої практики проблемою залишаються недосконалі формулювання. По-перше, необхідно прибирати суперечності в самому визначенні. Стандартом публічної інформації є те, що йдеться про всю інформацію, яка є у фізичному володінні суб’єкта владних повноважень. У нашому законодавстві визначення досить проблематичне в цьому випадку, і відповідно, створює підґрунтя для маніпуляцій.
Відповідно до стандартів, потрібно розширювати коло розпорядників інформації, на яких поширюється доступ. Якщо певна частка підприємства належить державі (наприклад, 50 і 1 пакет акцій або інших активів), то це означає, що підприємство має бути прирівняне до суб’єкта владних повноважень у законі про доступ до публічної інформації.
Є проблеми із визначенням «інформація для службового користування». Державні органи можуть визначити свій набір такої інформації й сказати, що вона закрита. Наприклад, стенограма Кабінету міністрів є інформацією з обмеженим доступом, про що йдеться у законі про Кабмін І відповідно практика застосування абсолютно ігнорує вимоги Конституції щодо принципу пропорційності визначення, ігнорує закон про доступ до публічної інформації.
Читайте також: Тетяна Олексіюк: Україні потрібен державний «вузловий орган» у сфері доступу
Звичайно, найбільш болючим питанням доступу до публічної інформації залишається контролюючий орган. На жаль, уповноважений не має наразі інструментів, які б ефективно впливали на створення політики, на притягнення до відповідальності. Останнє у нас практично неможливе. Відсутність реальної ефективної відповідальності та реальних штрафів призводить до абсолютної безкарності, а безкарність – до повторюваності. Відповідно, ми з 2014 року говоримо про те, що необхідно або розширити повноваження уповноваженого з прав людини, або створювати новий орган, що можливо виключно через внесення змін до Конституції.
Суд не можна назвати інструментом ефективного контролю. Нікому через три роки не потрібна інформація про те, як «розпилювали» бюджет в органі місцевого самоврядування. А саме за такий період часу в нас можливе отримання остаточного судового рішення. Із цією інформацією суспільство вже не має що робити, адже запитувачі жодним чином не можуть впливати на рішення, які були прийняті. Зрештою, ефективний контроль має здійснюватися не судом, його мають здійснювати працівники державного безстороннього органу – швидко, своєчасно, з ефективним впливом, як на відкриття інформації, так і на відновлення прав. Наразі уповноважений таких важелів впливу не має. І нам потрібно терміново щось із цим робити, оскільки це створює додаткове підґрунтя закритості, яке й так існує на досить високому рівні.
«Доступ до правди»
