Чи доводилося вам отримувати відповіді від розпорядників про те, що вони не отримують державного фінансування, а отже, не зобов’язані відповідати на запити, які стосуються їхніх витрат і доходів? Керівництво українських державних компаній неодноразово відхиляло запити із питаннями про обсяги заробітної плати очільників, посилаючись на захист персональних даних, а комунальні підприємства аргументували своє небажання говорити про гроші тим, що вони отримують доходи внаслідок господарської діяльності, а не з бюджету.
Проте поняття публічні гроші не тотожне поняттю бюджетні гроші, про які б бюджети не йшлося – чи то державний, чи то місцеві.
Закон «Про доступ до публічної інформації» прямо говорить:
«Не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов’язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно».
Проте багатьом розпорядникам цих слів видавалося мало, тому на початку вересня 2021 року Верховна Рада України увалила Закон про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення відкритості інформації про розмір оплати праці в державних компаніях.
Чому це актуально та які матиме наслідки, проаналізувала журналістка та правозахисниця Української гельсінської спілки Ольга Семенюк.
Закон спрямований на підвищення прозорості діяльності органів управління та посадових осіб юридичних осіб публічного права, державних підприємств, державних організацій, що мають на меті одержання прибутку, господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді.
«Наявність об’єктивної інформації про оплату праці керівництва державних компаній має сприяти дієвому контролю за ефективним витрачанням публічних коштів. Однак така інформація досі залишається закритою для суспільства. Більш того, недостатня якість механізмів контролю діяльності державних підприємств і товариств стали джерелом корупційних ризиків та збитків держави, про що зазначають автори проєкту», – зазначає Ольга Семенюк.
Закон вносить зміни у два законодавчих акти: закони «Про персональні дані» та «Про доступ до публічної інформації.
Абзац 2 частини 2 статті 5 Закону України «Про захист персональних даних» має бути викладений в наступній редакції:
«Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага
· керівника, заступника керівника юридичної особи публічного права,
· керівника, заступника керівника, члена наглядової ради державного чи комунального підприємства або державної чи комунальної організації, що має на меті одержання прибутку,
· особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Зміни у законі «Про доступ до публічної інформації» стосуються виключення зазначеної інформації з кола інформації з обмеженим доступом, порядку оприлюднення такої інформації, обов’язків, які покладаються на розпорядників інформації тощо.
Керівництво українських державних компаній неодноразово відхиляло запити із питаннями про обсяги заробітної плати очільників. Були і судові рішення з цього приводу.
Яскравим прикладом такої ситуації може бути адміністративна справа № 814/1593/17.
У серпні 2017 року позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» про визнання протиправними дій, що виявилися у відмові надати йому публічну інформацію, серед якої: інформацію щодо розміру заробітної плати, преміальних, надбавок та матеріальної допомоги, яку отримали посадові особи керівного складу ПАТ «Миколаївобленерго» (керівник, всі заступники керівника, головний бухгалтер, керівники структурних підрозділів), у період з січня 2016 року по квітень 2017 року, за кожною посадою окремо, без зазначення П.І.Б.
Позивач програв у судах першої та апеляційної інстанції, та й Касаційний адміністративний суд, розглянувши касаційну скаргу, виніс Постанову від 04 березня 2020 року, ухвалив висновки про те, що:
· «поняття «публічні кошти», не тотожне поняттю «бюджетних коштів».
· ПАТ «Миколаївобленерго», з огляду на його організаційно-правову форму, не є державним чи комунальним підприємством. Хоча його можна вважати суб`єктом господарювання державної власності (частка державних акцій – 70%), що покладає на нього певні зобов`язання, визначені законом про доступ.
· позивач трактує своє право на інформацію через призму положень частини п`ятої статті 6 Закону № 2939-VI, які справді містять вказівку на недопустимості обмеження доступу до інформації про розпорядження бюджетними коштами.
· товариство не юридичною особою публічного права (в розумінні Цивільного кодексу України), не є державним/комунальним підприємством (з огляду на організаційно-правову форму цього господарського товариства), тож і не може бути розпорядником бюджетних коштів. Тому в такому аспекті розглядати його як розпорядника публічної інформації буде помилковим. Окрім того, очільники підприємства не мали обов`язку подавати декларації відповідно до вимог вказаного Закону, тому і застосувати положення частини 6 статті 6 Закону № 2939-VI недоцільно.
· висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову є правильними.
Таким чином, оскарження відмов в отриманні запитуваної інформації в суді не мали перспективи.
«Ухвалення закону, яким внесені зміни для забезпечення відкритості інформації про розмір оплати праці в державних компаніях має актуальне значення. У суспільства сформувався інтерес до розміру заробітної плати осіб, які працюють в державних компаніях (особливо до керівних посад). Отже, запропоновані зміни стануть ефективним інструментом для суспільного контролю за цільовим використанням коштів підприємств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді. Крім того, у випадках відмови в наданні інформації з’являються необхідні правові підстави для їх оскарження», – зазначає Ольга Семенюк.
«Доступ до правди»
