Громадськість закликає президента ветувати закон «Про розвідку»

29 Вересня 2020 09:46

630 360 1536319527 6777

Громадські організації, які є основними агентами змін в Україні у сфері медіа, свободи слова та антикорупції, звернулись до президента із закликом накласти вето на закон «Про розвідку», оскільки вбачають в його положеннях загрозу для свободи слова, прозорості і публічності влади.

Основний ризик полягає в тому, що закон «Про розвідку» повністю виведений із зони дії первинного в інформаційній сфері закону «Про доступ до публічної інформації» і запроваджує «розвідувальну таємницю», визначення якої містить правову невизначеність і може дати волю до зловживань в ненаданні інформації.

 

Заява

Шановний пане Президенте!

Громадянське суспільство звертається до Вас з проханням накласти право вето та повернути на повторний розгляд до Верховної Ради України Закон «Про розвідку» від 15 січня 2020 року № 2412-д, що був прийнятий Верховною Радою України 17 вересня 2020 року.

Прийняття закону про розвідку є важливим в світлі забезпечення національної безпеки України. Він встановлює необхідні для країни правові та організаційні засади функціонування розвідки, а також правовий статус і соціальні гарантії співробітників розвідувальних органів України.

Разом з тим, не менш важливим для становлення правової, демократичної держави є гарантування свободи інформації, прозорості та підзвітності влади, адже саме ці цінності є наріжним каменем для запобігання корупції та зловживання владою. Саме тому Верховна Рада України після широких обговорень з науковою і експертною спільнотою у 2011 році ухвалила Закон України «Про доступ до публічної інформації». Цей Закон запровадив парадигму відкритості та прозорості держави у відносинах з суспільством, а також заклав чіткі засади, обмеження чи засекречування публічної інформації.

У той самий час Закон України «Про розвідку» було підготовлено та ухвалено з порушенням принципу прозорості, без громадського обговорення. Більш того ухвалений закон порушує низку норм Конституції України, зокрема ст.ст. 8, 32, 34, 40. Закладені в Законі норми не лише показують нерозуміння розробниками суті публічної інформації, але і прямо обмежили право особи на подання звернення та запиту, що прямо не відповідає ст. 40 Конституції України, згідно з якою усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Більше того, Законом нівельовано механізм перевірки належного обмеження доступу і не встановлено жодного строку обмеження доступу.

Закон виводить із-під дії механізмів доступу до інформації всю розвідувальну інформацію, що створює небезпечний прецедент (дуже значна частина актуальної наразі розвідувальної інформації і так має статус обмеженого доступу, але це якраз і врегульовано законодавством про доступ до інформації).

Підпунктом 21 пункту 5 розділу ІX «Прикінцеві та перехідні положення» прийнятого Закону частину першу статті 8 Закону України «Про доступ до публічної інформації» після слова «банківську» запропоновано доповнити словом «розвідувальну». Водночас, згідно з абзацом другим частини другої статті 25 закону розвідувальний орган надає інформацію щодо обмеження прав, свобод і законних інтересів особи виключно після завершення розвідувальних заходів, з якими було пов’язане таке обмеження та за умови, що надання цієї інформації не створюватиме загроз національній безпеці України.

Вважаємо, що втручання у приватне життя особи навіть в інтересах національної безпеки вважатиметься легітимним тільки у разі, якщо воно грунтується на законі, сформульованому з особливою точністю. Так, Європейський суд з прав людини у справі «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France) від 24 квітня 1990 року, Series A № 176-А, п. 27, та «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), Series A № 176-В, п. 26) звернув увагу на те, що прослуховування та інші форми перехоплення телефонних розмов становлять серйозне втручання в приватне життя та кореспонденцію, отже, мають ґрунтуватися на «законі, сформульованому з особливою точністю». Таким чином, положення закону не відповідають статтям 8, 32, 34 і 40 Конституції України та практиці Європейського суду з прав людини, а саме: закон не містять точних строків розкриття інформації, що суперечить принципу верховенства права та містить правову невизначеність.

Крім того, законопроект було ухвалено не лише без громадського обговорення, але навіть без висновків комітетів, які повинні були бути профільними з точки зору регулювання суспільних відносин, які зачіпає відповідний закон. Зокрема, запропонований закон безпосередньо стосується питань свободи інформації, права приватності та інших прав та свобод, зачіпає міжнародні зобов’язання України перед ЄС, а отже, в цій частині законопроект повинен був пройти обговорення та отримати висновки Комітету гуманітарної та інформаційної політики, Комітету з питань інтеграції України з Європейським Союзом. Крім того, враховуючи корупційні ризики, які закладені в законопроекті, висновок щодо тексту законопроекту повинен був дати також Комітет Верховної Ради України з питань антикорупційної політики. Проте, жоден комітет не надав відповідного висновку до тексту у першому читанні.

Ми переконані, що положення Закону «Про розвідку» не відповідають європейським стандартам у сфері права на доступ до інформації та несуть істотну загрозу відкритості, а також створюють можливості для зловживань владою та збільшують корупційні ризики в відповідній сфері.

З огляду на це, просимо застосувати право вето щодо Закону «Про розвідку» від 15 січня 2020 року № 2412-д і повернути його до парламенту на доопрацювання саме в частині відповідності принципам і засадам інформаційного законодавства, засадам свободи інформації.

ГО «Інститут масової інформації» ,

ГО «Міждисциплінарний науково-освітній центр протидії корупції»,

ГО «Центр демократії та верховенства права»,

NGO «Blueprint for Free Speech»,

ГО «Платформа прав людини»,

ГО «Трипільський Край»

Асоціація українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів (Асоціація УМДПЛ),

ГО «Інститут розвитку регіональної преси»,

ГО «Центр прав людини ZMINA»,

ГО «Жіночий Антикорупційний Рух»,

Коаліція громадських організацій «Рада Реформ Хмельниччини»,

ГО «Агентство ефективних рішень»,

ГО «Асоціація політичних наук»,

ГО «Агенція міських ініціатив»,

ГО «Трипільський край»,

Центр української політики «Ексампей»

 

«Доступ до правди»