Доступ особи до інформації про неї регулюється не законом про «Про доступ…», а ЗУ «Про захист персональних даних»

2 квітня 2018 10:58

Ірина Кушнір, екс- екс-представниця Уповноваженого з прав людини, начальниця управління з питань підготовки конституційних подань та дотримання права на доступ до публічної інформації, проаналізувала постанову Верховного суду від 15.03.2018.

«Верховний Суд, вирішуючи спір по доступу до публічної інформації, здається, вдарив в штангу», - прокоментувала Ірина Кушнір на своїй сторінці у Фейсбуку.

Зокрема вона наголосила, що доступ особи до інформації про неї регулюється не законом про «Про доступ до публічної інформації», а ЗУ «Про захист персональних даних». 

Суть справи в даній постанові ВС полягав у тому, що позивачу не було надано засвідчену копію довідки про перерахунок пенсії. 

Раніше особа звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, щоб визнати протиправною бездіяльність ГУПФ щодо ненадання копії довідки про перерахунок пенсії та зобов'язати ГУПФ надати завірену копію довідки.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12 липня 2017 року адміністративний позов задоволено. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду цю постанову залишено без змін.

Відомо також, що у Пенсійному фонді запитувачеві дали ознайомитися з матеріалами його пенсійної справи, проте відмовилися надати саме завірену копію довідки, посилаючись на внутрішню інструкцію з діловодства.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення, дійшов висновку про залишення скарги без задоволення, а оскаржених судових рішення без змін.

У суді фігурувало два моменти:

1.  ГУПФ вважає, що суди помилково застосували до спірних правовідносин Закон України «Про доступ до публічної інформації», а не Закон України «Про звернення громадян».

З такими доводами ВС не погодився і послався на п. 1 частини 3 статті 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» , яким передбачено, що розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на інформаційні запити.

2. чи мусив Пенсійний фонд надати завірену копію довідки?

На це суд сказав, що ні, бо суди не зобов'язували ГУПФ надати запитувачеві саме засвідчену копію довідки.

ВС абсолютно правильно підтримав висновки судів нижчих інстанції щодо відсутності обов’язку розпорядника інформації завіряти копії документів, які він надає по доступу до публічної інформації, вважає Ірина Кушнір.

Тому, на її думку, у відповідь на такий запит розпорядник інформації має надавати не завірену копію з відповідним роз’ясненням.

Однак, чи правильно застосовано Судом Закон України «Про доступ до публічної інформації»?

Відповідає Ірина Кушнір:

- З постанови ВС вбачається, що мова у справі йшла про інформацію, яка стосується особисто позивача. На жаль, безпосередньо це в постанові не вказано, такий висновок можна зробити з посилання Суду на статтю 34 Конституції України та статтю 10 Закону України «Про доступ до інформації», які врегульовують питання щодо доступу особи до інформації про себе.

Самі факти також про це свідчать, оскільки запитувач просив завірену довідку для перерахунку своєї пенсії – тому тут можуть виникнути питання як щодо права на повагу до приватного життя (якщо в довідці містилась інформація про доходи, які отримував сам запитувач), так і про право на майно (оскільки ця інформація є передумовою для перерахунку пенсії, тобто за отриманням такої інформації стояв економічний інтерес запитувача).
Якщо довідка дійсно містила інформацію, яка стосується особисто запитувача, то ВС помилився у виборі Закону, який мав би бути застосований у цій справі.

Так, всіх плутає положення статті 10 ЗУ «Про доступ до публічної інформаці», яка встановлює певні правила доступу до інформації про себе. Але норма ніколи не працює одна, норма завжди працює в системі з іншими. Дійсно, певна суперечність в законодавстві щодо цього є, але для вирішення суперечностей й створено суд!
Доступ до інформації про себе врегульовується Законом України «Про захист персональних даних», який встановлює окремий спеціальний порядок доступу до такої інформації, строки надання відповіді (30 днів), вимоги щодо оформлення запиту (необхідність вказання реквізитів документу, що посвідчує особу запитувача).

Найголовніша вимога у наданні доступу особі до інформації про неї – це ідентифікація розпорядником інформації такої особи. Якщо сама особа питає свою ж інформацію – ніяких трискладових тестів по Закону України «Про доступ до інформації» не проводиться.

Доступ до інформації про себе не регулюється нормами Закону України «Про доступ до публічної інформації» завдяки частині другій статті 2, яка вказує випадки, за яких умов застосовуються інші закони.

Таким випадком є сфера звернень, щодо розгляду яких спеціальним законом встановлюється спеціальний порядок, і такий порядок встановлює Закон «Про захист персональних даних», коли йдеться про бажання людини знати інформацію про себе або отримати копії відповідних документів, які стосуються тільки неї.

Розхитування практики доступу до публічної інформації таким чином, щоб за його правилами вирішувались запити осіб на доступ до інформації про себе, елементарно призведе до ігнорування норм ЗУ «Про захист персональних даних» в частині вимоги ідентифікації особи і до ризику розповсюдження персональних даних не на підставі закону. Також можна допустити, що можливо приховати інформацію від самої особи, в зв’язку з її конфіденційністю – елементарно проводячи трискладовий тест по доступу. 
Стаття 32 Конституції, стаття 8 Конвенції з прав людини, Закон України «Про захист персональних даних» - це сфера доступу особи до інформації, яка стосується її приватного життя.
Стаття 34 Конституції, стаття 10 Конвенції з прав людини, Закон України «Про доступ до публічної інформації» - це сфера доступу до інформації, яке не стосується безпосередньо життя людини, це свобода слова і вираження поглядів, а не приватне життя. 
Повертаючись до висновків судів у цій справі, виникає питання, чи реалізувала своє право на захист особа, враховуючи мету отримання довідки?

Наскільки зрозуміло з рішення суду, позивач вимагав довідку для переоформлення пенсії. Очевидно, що для цих цілей йому потрібна дійсно завірена копія.

Тепер він матиме тільки ксерокопію, яку можуть і не прийняти в пенсійному фонді.

Далі що має робити людина?

Знову проходити процедуру вимоги довідки, оскарження відмови?!

І коли ж за таких умов запитувач зможе реалізувати своє право не перерахунок пенсії і чи не виникає тут питання неможливості реалізувати своє право на майно у вигляді підвищеної пенсії відповідно до закону в зв’язку з тим, що процедура отримання елементарної довідки, по-перше, очевидно тривала, по-друге, може й не призвести до очікуваного результату?

У справі «K.H. та інші проти Словаччини» Європейський суд визнав порушення статті 8 Конвенції з прав людини в зв’язку з відмовою лікарняного закладу надати ксерокопії медичних документів заявникам, хоча із самим змістом вони були ознайомлені.

Крім того, і тут найцікавіше, було встановлено порушення статті 6 Конвенції з прав людини в аспекті доступу до суду, оскільки ненадання таких документів позбавило заявників можливості обґрунтовано звернутись до суду у випадку, якщо аналіз документів засвідчить помилку лікарів при наданні допомоги. 
На моє переконання, ненадання належного документу для перерахунку пенсії може призвести до констатації порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини, оскільки таким чином особа просто позбавляється можливості своєчасно реалізувати своє право на майно. 

«Доступ до правди»