Доступ до публічної інформації: поради з судової практики

18 Липня 2018 12:41

2 липня 2018 року Інститутом масової інформації було проведено для адвокатів, юристів і активістів тренінг «(Не)доступ до інформації. Як оскаржити в суді». Зокрема, на тренінгу розглядалася судова практика, пов’язана з оскарженням ненадання публічної інформації її розпорядниками.

Вивчаючи судову практику про відмови у наданні публічної інформації, виявляєш цікавий момент: якщо йти в суд і оскаржувати ненадання інформації, то швидше за все виграєш. І навіть високий рівень судових витрат не є підставою відмовлятися від подання позову – адже судові витрати покладаються на сторону, яка програла (в тому числі витрати на правову допомогу). У випадку, коли розпорядниками інформації є органи влади, органи місцевого самоврядування і суд ухвалить рішення про неправомірність їх дій або бездіяльності, компенсація судових витрат невідворотна.

Проте судова практика чітко показує, які найбільш типові помилки трапляються під час отримання інформації, що унеможливлює подальше оскарження або робить його безперспективним.

Насамперед це сам текст запиту на доступ до публічної інформації. Для можливості в подальшому оскаржити бездіяльність розпорядника інформації запит має:

  1. Чітко визначати, яку саме задокументовану або іншим чином зафіксовану інформацію ви запитуєте. При цьому, якщо ви запитуєте конкретний документ, ви маєте переконатись, що ви точно знаєте реквізити цього документу і записали ці реквізити без помилки. Інакше це може призвести до відмови у задоволенні позовних вимог. Так, наприклад, Чернігівський окружний адміністративний суд у своєму Рішенні від 14 червня 2018 року щодо справі № 750/3227/18, розглядаючи позовні вимоги позивача стосовно надання копії рішення виконкому Чернігівської міської Ради депутатів трудящих № 489 від 21.11.1995 «Про затвердження охоронних зон та зон регулювання забудови на пам’ятники історії та культури міста Чернігова» з додатками до нього, встановив, що рішення виконавчого комітету Чернігівської міської Ради депутатів трудящих № 489 у листопаді 1995 року не ухвалювалось. На підставі цього суд відмовив позивачу в цій частині позовних вимог. Якщо б позивач не використовував у своєму запиті номер документа і дату, а зосередив би увагу на рішеннях Чернігівської міської ради про затвердження охоронних зон і регулювання забудови в місті Чернігові – тоді розпорядник інформації мав би надати таке рішення ради, можливо з іншим номером або датою.
  2. Чітко зазначити, що запит на доступ до публічної інформації подається саме відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», а не за іншою процедурою (зокрема, як звернення громадянина, адвокатський запит тощо). Наприклад, Пленум Вищого адміністративного суду у своїй Постанові від 29.09.2016 № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» спеціально роз’яснює судам про різні правові механізми регулювання доступу до публічної інформації відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» та відповідно до інших процедур, зазначаючи при цьому: «Одержавши запит на інформацію, який подано згідно із Законом № 2939-VI, проте який за своїм змістом є зверненням громадянина відповідно до Закону № 393/96-ВР, розпорядник інформації повинен відмовити у задоволенні такого запиту через невідповідність його предмета вимогам закону…»
  3. Чітко визначити, до якого саме розпорядника інформації адресується запит. Пленум Вищого адміністративного суду у своїй Постанові від 29.09.2016 № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» спеціально звертає увагу і роз’яснює судам, що конкретна посадова особа органу державної влади чи органу місцевого самоврядування не є розпорядником публічної інформації, навіть якщо саме на нього покладаються такі посадові обов’язки. Розпорядником є саме орган влади, місцевого самоврядування або юридична особа. Зокрема, в Постанові зазначено: «З наведеного випливає, що міський голова хоча й входить до системи місцевого самоврядування, однак не є органом місцевого самоврядування – сільською, селищною, міською радою або їх виконавчим органом, а тому не володіє публічною інформацією і в розумінні пункту 1частини першої статті 13 Закону № 2939-VI не може бути її розпорядником. У зв’язку з цим міський голова не може бути належним відповідачем у спорі щодо надання доступу до публічної інформації за інформаційним запитом».

При цьому судова практика визначає, що будь які вимоги розпорядника інформації встановити особу запитувача інформації, обґрунтувати відмову тим, що в запиті не надано причин запиту або неповна інформація про запитувача, є незаконними. Пленум Вищого адміністративного суду в своїй Постанові від 29.09.2016 № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» прямо зазначає:

«9.6. Вимога зазначати у запиті ім’я (найменування) запитувача є для розпорядника інформативною та не впливає на умови виконання ним вимог Закону. Обов’язок розпорядника надати інформацію (документи) на запит не змінюється залежно від особи запитувача та зазначення у запиті його імені, якщо підстави для обмеження доступу до такої інформації відсутні (стаття 19-Закону № 2939-VI).

Контактна інформація (поштова адреса чи адреса електронної пошти, а також номер засобу зв’язку) необхідна для того, щоб розпорядник інформації мав змогу надіслати запитувачу відповідь на актуальну адресу, а також для зворотного зв’язку із запитувачем (наприклад, для уточнення запитуваної інформації, повідомлення про відправлення відповіді тощо).

Якщо у запиті вказано контактну інформацію, якої достатньо для належного виконання розпорядником свого обов’язку, а саме надання відповіді на запит, то встановлення особи запитувача не має суттєвого значення для прийняття розпорядником рішення про надання інформації.

При вирішенні питання щодо того, чи надавати інформацію у відповідь на запит, будь-який розпорядник інформації повинен акцентувати увагу не на особі запитувача чи обставинах його життя, а виходити з того, що така інформація розкривається необмеженому колу осіб.

Більше того, законодавством у сфері доступу до публічної інформації не передбачено обов’язку розпорядника інформації ідентифікувати особу запитувача. Тобто запитувачу не потрібно додавати до запиту документи, що посвідчують особу (копію паспорта, ідентифікаційного коду), а розпорядник інформації не здійснює жодних дій з перевірки особи запитувача, наприклад звірення підпису із зразком, надсилання уточнюючих запитань тощо. Тобто запитувач може вказати будь-яке прізвище, ім’я, по батькові, і розпорядник не може і не повинен його перевіряти».

Саме практика застосування законодавства, зокрема судова практика, визначає, наскільки ефективно діють норми закону і які прогалини виникають через недосконалі формулювання, викладені в законі. Збагачення судової практики – досягається саме судовим оскарженням порушеного права на доступ до публічної інформації.

Алі САФАРОВ, юрист Інституту масової інформації

Джерело – сайт ІМІ