Чи має бути електронний підпис на інформаційному запиті?

11 травня 2018 09:59

%d1%83%d1%96%d0%bf%d0%bb

Чи вимагає Закон України «Про доступ до публічної інформації» електронний підпис на інформаційному запиті? Про це ідеться в роз’ясненні Українського інституту з прав людини, опублікованому на Фб-сторінці організації.

Солом’янський районний суд Києва не побачив порушення з боку голови Державної архівної служби, який відмовився надати відповідь у зв’язку з тим, що запит, надісланий в електронній формі, не містив електронного цифрового підпису.

«Розпорядник інформації мав право відмовити у наданні інформації, оскільки запит був поданий в формі електронного документу без обов'язкового реквізиту – електронного цифрового підпису. За таких умов не можна ставити питання про відповідальність ОСОБА_2 за ненадання інформації, оскільки у неї не виникало обов'язку його надавати за обставин викладених вище», - ідеться у постанові суду.

Наводимо аналіз постанови від Українського інституту з прав людини:

Крок 1. Про яке право йдеться у даній справі?
Європейський суд з прав людини вже визначився, що у разі дотримання певних критеріїв право на доступ до публічної інформації гарантується статтею 10 Конвенції з прав людини. Це право кореспондується також із правом на вільне збирання інформації, гарантоване ч. 2 статті 34 Конституції України.
У справі MAGYARHELSINKIBIZOTTSÁG проти Угорщини (№ 18030/11) Європейський суд узагальнив критерії застосовності статті 10 Конвенції з прав людини в аспекті доступу до інформації:

інформація, що вимагається, необхідна для реалізації права на свободу слова (отримувати та передавати інформацію, ідеї);
- характер інформації – суспільно-необхідна : відкриття забезпечує прозорість публічних (громадських) процесів та вирішення питань суспільного значення загалом і таким чином забезпечує участь громадянського суспільства у вирішенні державних питань;
- інформація вже є у зафіксованому вигляді;
- характеристика запитувача (го, блогери, журналісти, дослідники …).
Крок 2. Чи свідчать обставини справи про застосовність статті 10 Конвенції з прав людини до відповідних правовідносин?
Так, у справі заявник просив надати копії пропозицій до Порядку користування документами НАФ. Очевидно, що інформація є суспільно необхідною, оскільки стосується змін до нормативно-правового акта, який врегульовує відносини щодо користування архівними документами. Така інформація відкриває громадськості процеси, які відбуваються щодо зміни акту, який врегульовує суспільні відносини. Інформація є фіксованою, для її надання не потрібно нічого створювати. Більше того, відсутність запитуваної інформації не було аргументом ані розпорядника інформації, ані суду. Запитувач є одним із відомих дослідників архівних документів. Відкриття цієї інформації дозволяє громадськості долучитись до обговорення пропозицій щодо змін до акту, запропонувати свої зміни, проаналізувати, яким чином державний орган приймає або відхиляє надані пропозиції, що відповідно становить реалізацію права на свободу слова та права брати участь в управлінні державними справами (стаття 38 Конституції України). 

Крок 3. Аналізуємо, чи є обмеження права запитувача на доступ до інформації правомірним.

Для цього держава має довести дотримання трьох умов:
- обмеження відбувається згідно із законом;
- обмеження переслідує легітимну мету;
- обмеження є необхідним в демократичному суспільстві.
Аналізувати необхідно послідовно, недотримання однієї із умов означає наявність порушення. Далі аналіз щодо решти умов вже не здійснюється. 
Відтак, аргументом суду щодо відсутності порушення права на доступ до інформації було недотримання вимог запитувачем щодо проставлення в запиті цифрового підпису. 
Відповідно до ч. 5 статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію має містити, зокрема, підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Навіть у разі, якщо вказане формулювання в Законі надає можливість різного тлумачення, Вищий адміністративний суд України, здійснюючи свою функцію узагальнення судової практики, чітко вказав, що законодавством у сфері доступу до публічної інформації не передбачено обов’язку розпорядника інформації ідентифікувати особу запитувача. Тобто запитувачу не потрібно додавати до запиту документи, що посвідчують особу (копію паспорта, ідентифікаційного коду), а розпорядник інформації не здійснює жодних дій з перевірки особи запитувача, наприклад звірення підпису із зразком, надсилання уточнюючих запитань тощо. 

Тобто запитувач може вказати будь-яке прізвище, ім’я, по батькові, і розпорядник не може і не повинен його перевіряти (постанова Пленуму ВАС від 29.09.2016 року № 10).

З цього вбачається, що ніякого цифрового підпису Закон України «Про доступ до публічної інформації» не вимагає. 
Висновок: обмеження права запитувача на доступ до публічної інформації було здійснено неправомірно.

«Доступ до правди»