Андрій Шараскін до обрання народним депутатом був відомий як актор та режисер. Під час війни очолював одну з бойових рот «Правого сектора», брав участь в обороні Донецького аеропорту, його позивний «Богема». У листопаді 2020 року став народним депутатом від партії «Голос», отримавши мандат замість Святослава Вакарчука, який склав повноваження. Зараз він є членом Комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва.
Ми поінформували депутата продіяльність робочої групи під головуванням народної депутатки Євгенії Кравчук, заступниці голови Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики ВРУ, яка напрацьовує суттєві правки до законопроекту 2381 та інших законопроектів, покликаних вдосконалити сферу доступу до публічної інформації в Україні.
Одне з завдань групи – узгодити українське законодавство з доступу з положеннями нещодавно ратифікованої Конвенції Тромсо (доступу до офіційних документів), а також врахувати інші експертні пропозиції, які пролунали під час експертного обговорення «Законотворчість у сфері доступу до публічної інформації: сучасний стан та перспективи».
Фахівці, які виступили під час заходу, очолили підгрупи робочої групи.
Нагадаємо, законопроект № 2381 пропонує достатньо суттєві правки до Закону України «Про доступ до публічної інформації», зокрема:
✅ удосконалення визначення публічної інформації;
✅ підвищення штрафів за порушення права на доступ до публічної інформації;
✅ можливість направлення протоколу про адміністративне порушення посадовій особі поштою. Це усуне проблему вручення оформленого відповідно до закону протоколу у випадку небажання посадових осіб зустрічатись з контролюючим органом;
✅ посилення захисту викривачів;
✅ і нарешті до вирішення питання про створення окремого Уповноваженого з питань захисту права на доступ («інформаційного комісара») до публічної інформації пропонується значно розширити повноваження Уповноваженого з прав людини.
Андрію, як ви вважаєте, чому важливо, аби в демократичній країні громадяни могли отримувати на свій запит інформацію щодо діяльності влади, кадрових призначень та витрати коштів? Яка інформація, на вашу думку, повинна мати обмежений доступ для громадськості?
Прозорість та відкритість у діяльності органів влади є незамінним атрибутом демократичної держави. Цитуючи Конституцію, нагадаю, що єдиним джерелом влади в Україні є народ. Безумовно, дуже важливо, аби громадяни (як найбільші платники податків в Україні (частка наповнення бюджету від звичайних українців становить ~70%) зберігали своє законне право здійснювати контроль над структурами, які виконують розпорядчу функцію. Кожен громадянин має право знати, хто і як розпоряджається спільними коштами. Кадрові призначення мусять і повинні бути публічними, без «килимових домовленостей». Це є ознакою здорової демократії.
Щодо обмеження. Звісно, така інформація як конфіденційна (персональна) чи державна таємниця не може підлягати розголошенню. Суто в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності, захисту прав інших людей. Ця інформація справді не може бути публічною.
Наразі є декілька розроблених законопроектів, які мають на меті вдосконалити законодавство щодо доступу до публічної інформації, зокрема 2381. Чи підтримаєте законодавчі зміни, запропоновані цим законопроектом?
В цілому, законопроект має хороший потенціал. Особисто я оцінюю таку пропозицію закону як позитивну та необхідну. Відомо, що сам текст законопроекту напрацьовували представники громадських організації в сфері доступу до публічної інформації разом з офісом Уповноваженого ВРУ з прав людини та Радою Європи ще у 2016 році. Фактично законопроект №2381 дублює попередній доробок. Якщо до написання законопроектів залучають експертну оцінку громадськості – це не може не подобатись.
Проте виникає ціла низка питань, які потребують роз’яснення. В публічному доступі уже висвітлено висновки Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України. Зокрема, щодо необхідності переглянути визначення «конфіденційної інформації».
Хороша ідея щодо цифровізації. І треба наполягати і контролювати, щоб в усіх органах виконавчої влади, місцевого самоврядування, комунальних підприємствах, а також таких, що мають державне фінансування або частину державного фінансування, було введено електронний документообіг.
Окремо зазначу, що є Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, відповідно до діючої Постанови Кабінету Міністрів № 835 (від 21 жовтня 2015), але на практиці інформація публікується невчасно, не в повному обсязі, або не у форматі, що вимагається. Це теж проблеми доступу.
В експертному середовищі обговорюється необхідність посилення контролю за виконанням закону про доступ. Для цього є два шляхи – збільшити обсяг повноважень Уповноваженого з прав людини або створити новий орган – Інформаційного комісара, що опікуватиметься питаннями контролю за доступом. Чи підтримуєте ви ідею створення нового органу?
Наскільки відомо, законопроектом пропонується закріпити за Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини нову функцію щодо здійснення контролю за дотриманням законодавства про доступ до публічної інформації. Мова про створення нового органу не йшла, тим більше це довготривалий процес та додаткові видатки з бюджету. Я вважаю, що доцільніше саме розширити повноваження Омбудсмана, адже станом на сьогодні замало реальних механізмів впливу та доступних інструментів. На мою думку, додатково слід врахувати і контроль за національними програмами інформатизації.
«Доступ до правди»
