Чому Вища рада правосуддя програла у Верховному суді: аналіз судового рішення

9 Лютого 2021 08:00

%d0%91%d1%83%d1%80%d1%82%d0%bd%d0%b8%d0%ba2017 %281%29

Велика Палата Верховного Суду оприлюднила текст рішення від 10 грудня 2020 року, що стосується надання на запит інформації Вищою Радою Правосуддя. Яким чином це рішення вплине на судову практику, пов’язану з темою доступу до публічної інформації?

 Про що справа?

Справа стосувалась оскарження відмови ВРП надати інформацію щодо подань ВККС про звільнення суддів за результатами проходження ними кваліфоцінювання як таких, що не відповідають займаним посадам.
ВРП надала певну статистичну інформацію щодо їх кількості, проте відмовилась вказати дати надходження цих подань ВККС, імена членів ВРП, на яких вони (були) розподілені, а також суддів, щодо яких ВРП розглянула (чи не розглянула) такі подання.
Аргументи відмови: потрібно формувати інформацію по вказаних критеріях, а це покладає на розпорядника додаткове навантаження, що не передбачено вимогами Закону «Про доступ до публічної інформації».

Що вирішив КАС ВС?

Суд першої інстанції (КАС ВС) дійшов висновку, що запитувана інформація все таки була у розпорядженні ВРП і вона могла її надати:
«надана у відповідь на запит статистика свідчить про облік матеріалів. Отже, вказана інформація була отримана, оброблена та проаналізована ВРП, є заздалегідь відображена або задокументована відповідними засобами і на відповідних носіях та є зафіксованим продуктом діяльності. Адміністративні труднощі, які склалися у внутрішньо організаційній діяльності ВРП, що не дозволяли провести «узагальнення чи аналітичну обробку даних», не повинні перешкоджати у наданні доступу до публічної інформації, яка є предметом значного суспільного інтересу».
Важливо також, що у цьому рішенні КАС ВС не тільки підтвердив, що вибірка інформації не є її створенням, а тому запитувана інформація є публічною. Суд пішов далі і застосував практику ЄСПЛ, визнавши, що відмова порушила право запитувача на свободу вираження поглядів, гарантоване ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Яке рішення ВП ВС?

ВП ВС підтримала таку позицію і відмовила ВРП у задоволенні апеляційних вимог. Це рішення є остаточним і може стати хорошим прецедентом для інших судів. До речі, ВРП уже виконала рішення: «знайшла» і надала інформацію, яку просив запитувач.
У своєму рішенні ВП ВС більш детально зупинилась на питанні чи була відмова ВРП втручанням у свободу слова запитувача:
Критеріями сумісності заходу втручання у право на свободу вираження поглядів із гарантіями статті 10 Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 вказаної статті, а також чи є відповідний захід необхідним у демократичному суспільстві з метою досягнення такої мети, зокрема чи є він пропорційним останній. Втручання становитиме порушення гарантій статті 10 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.
Стаття 10 Конвенції не надає фізичним особам права на доступ до інформації, яка знаходиться в розпорядженні держави. Але таке право може виникнути, по-перше, якщо поширення інформації передбачається судовим рішенням (яке у цій справі відсутнє), і, по-друге, коли доступ до інформації має важливе значення для реалізації права на свободу вираження поглядів, і відмова в її наданні є втручанням у це право.
Далі ВП ВС погодилась із необхідністю застосування у такій категорії справ критеріїв, що викладені у справі «Угорський Гельсінський комітет проти Угорщини» (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, заява № 18030/11): мета запиту, природа інформації, роль запитувача та готовність і доступність інформації.

У чому цінність цього рішення?

Суд застосував ключове рішення ЄСПЛ у сфері доступу до публічної інформації та проілюстрував, як застосовувати його критерії на прикладі конкретного запитувача. Суд оцінив, що запитувана інформація становить суспільний інтерес, а збирання її з метою поширення у суспільстві позивачем, який, як відомо, займається питаннями громадського контролю у сферах судоустрою та здійснення судочинства, може підтверджувати те, що він у спірних правовідносинах виконував функцію «громадського наглядача» у розумінні статті 10 Конвенції.
Часто працівникам органів влади важко застосовувати «трискладовий тест» (юридичну конструкцію, що визначає чи можна надавати обмежену у доступі інформацію), адже він передбачає визначення, який із інтересів переважає: інтерес суспільства знати інформацію чи виконання вимог законодавства щодо її нерозголошення. Іншими словами як оцінити чи є суспільний інтерес до цієї інформації? Як оцінити чи є він значним? І саме критерії ЄСПЛ допоможуть відповісти на ці питання.
Тобто, необхідність застосування цих критеріїв ЄСПЛ виникає тоді, коли у розпорядника інформації є підстави для відмови у наданні інформації (іншими словами, коли розпорядник планує втрутитись у право запитувача на інформацію). Тоді ці критерії допоможуть визначити суспільний інтерес у інформації.

Чи можна ігнорувати запити «простих» запитувачів?

Аж ніяк не можна. Це рішення не змінює порядок розгляду запиту розпорядниками і не встановлює додаткові підстави для відмов. Як і було раніше, розпорядники інформації зобов'язані надавати інформацію, навіть, якщо запитувач не вказав для чого йому інформація і в чому полягав інтерес до цієї інформації.

 Христина Буртник