Блог//За запитувачів у Інституті нацпам’яті п’ють «декомунізоване» шампанське

9 лютого 2016 17:30

%d0%be%d0%bb%d0%b5%d0%bd%d0%b0

У кожного чиновника, який працює з інформаційними запитами, є свої улюбленці. Це ті, хто вам пише щотижня, максимум – щомісяця.

У мене і моїх колег з Інституту національної пам’яті такий фаворит – пан Н. Що б не сталося в країні, пан Н. знає, що Інститут національної пам’яті має відповісти на його запит протягом 5 днів.

Пан Н. потребує «нормативно-правових документів з наданням копії наукового висновку, що підтверджує існування “національної пам’яті”», він запитує, «чому такої дисципліни немає в списках МО для обов’язкового вивчення у вузах».

Також шле запити щодо одного з партнерів Інституту — приміром, цікавиться, «на яких підставах господарську діяльність, друковану продукцію тощо утворення “центр досліджень визвольного руху” віднесено до сфери політики національної пам’яті».

Крім філософських питань, ми маємо звітувати панові Н. щодо кожної поїздки співробітників інституту — адже він вимагає копію наказу про відрядження хоч до США, хоч до Одеси.

Також копію вихідного листа про проведення кожного заходу.

По кожному аспекту діяльності інституту, його співробітниках і витратах.

Складається враження, що навалою листів пан Н. хоче паралізувати роботу інституту — аби ми не влаштовували виставки, не їздили з лекціями, не видавали книжок, не розробляли проекти законів, а тільки писали про це відповіді на запити.

Бо простою гіперцікавістю це не поясниш: значна частина інформації є у відкритому доступі на сайті.

Але панові Н. байдуже. Він продовжує свої ddos-атаки на інститут, і часом у нього з’являються помічники.

До прикладу, трапляється, що за якусь тему беруться всім селом. Ну, або містом. Так-от було з Іллічівськом. Його тиждень тому перейменували на Чорноморськ, на виконання закону про «декомунізацію» .

Цьому дню передували півтора десятки запитів протягом п’яти місяців. Найоригінальніші аргументи проти Чорноморська «у цей нелегкий час випробувань наше місто неабияк потребує заступництва і покрову Святого Пророка Іллі» (це нічого, що назву місту дали у 1927 році на честь 10-ї річниці Жовтневої революції, на честь нового святого – Ілліча...) і «не допустить исторической ошибки, не называть Черным, именем угнетающим жизнь, а дать ему имя Светломорск для светлого будущего людей».

У відповідному відділі, який має справу з перейменуваннями, працюють четверо людей. Запитів і звернень вони отримують іноді до 20 на день. По пять на людину, крім іншої поточної роботи.

Щоб встигати, по-перше, розробили шаблони відповіді на найпоширеніші запити. А по-друге, вирішили відповідати чітко на поставлене запитання. Питають, чи підпадає населений пункт під закон про декомунізацію — відповідь «так» або «ні». Без зайвої лірики і аргументації — інакше з відповідями на всі запити в термін не вкладешся.

Але це — запити посутні, як і про те, в якому обсязі та з яких джерел профінансована діяльність Українського інституту національної пам’яті в 2015 році або кількість жінок та чоловіків на посадах керівника, заступників керівника, та керівників найвищих структурних підрозділів. Громадськість має повне право знати, що установа працює законно.

Або от запитують про відзначення на державному рівні 75-річчя з дня утворення Української повстанської армії «Поліська Січ» чи про Ніколаса Міньо, українця, що воював у лавах Армії США — історики Інституту відповідають.

Але що більше буде листів від пана Н., то менше часу буде у конкретного службовця, щоб ретельно відповідати на  інші запити. 

Але дратуватися державному чиновникові не можна. Тому ми не дратуємося. За здоров’я пана Н. ми п’ємо шампанське. Декомунізоване. «Совєтовскоє». 

 

Олена Шарговська, Інститут національної пам’яті 

Читайте також:

 

Блоги// Погляд чиновника на інформаційний запит