Блоги//Як судді судять працівників суду

4 листопада 2015 17:59

%d0%be%d0%bb%d0%b5%d0%b3

Мій кейс – це передовсім історія про те, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» у деяких судах України знають погано. А як знають – так і виконують.

6 серпня 2014 року звернувся із запитом на отримання публічної інформації до Приморського районного суду Одеси. У своєму запиті просив надати мені копію затвердженого графіку відпусток суддів цього суду та працівників апарату.

Інформація мені була потрібна була потрібна, бо тільки за час розгляду моєї справи у цьому суді суддя побувала у відпустці три або й чотири рази.

В мене не було сумнівів у тому, що ця інформація є публічною: якщо її вивішують на дверях кабінетів чи дошці оголошень, то вона вже апріорі не є ані таємною, ані такою, що призначена суто для службового користування. До того ж вона створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, знаходиться у володінні розпорядників публічної інформації – тобто все слово у слово, як визначає публічну інформацію закон «Про доступ…».

Проте у відповідь на свій запит, я отримав лист від Приморського районного суду за підписом Л.В. Чукова, який виконував обов'язки керівника апарату суду (лист від 12.08.14). Цим листом мені було відмовлено у задоволені мого запиту із посиланням на те, що запитувана мною інформація відноситься до службової інформації так як відповідно до Наказу голови суду від 16.11.2012 номер 63/с, ця інформація віднесена до переліку відомостей що становить службову інформацію.

Не зважаючи на це, я вимушений був звернутися із додатковим запитом де вже просив надати мені: копію зазначеного у відповіді Наказу; обґрунтування належності до службової інформації графіків відпусток на відповідність "три складового тесту" (ч.2 ст.6 Закону), де просив суд відповісти на питання: якому саме з інтересів загрожує надання чи розголошення інформації про графіків відпусток суддів та працівників апарату; у чому саме буде полягати шкода в разі розголошення інформації, яку я запитую; чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Я просив просто обґрунтувати.

Окрім цього, третім питанням у запиті я просив вказати чи було дотримано сукупність вимог передбачених ч.2 ст. 6 Закону при прийняті Наказу, на який посилався суд.

На свій повторний запит я отримав відповідь від суду за підписні керівника апарату Німас Ірини Ярославівни (лист від 01.10.2014). У наданій відповіді керівник апарату на дві сторінки мені скопіювала та виставила цілі речення із Закону про доступ, крім того, суд посилався чомусь на Рішення Конституційного суду від 20.01.2012 року, і це нібито мало щось обґрунтовувати, хоча на ті запитання, які я поставив, усі ці цитати жодним чином не відповідали.

Отже, я удруге був позбавлений права на отримання публічної інформації.

Всупереч ч.3 ст.9 Закону про доступ, де говориться про те, що перелік інформації, що становить службову інформації не може бути обмежений у доступі. Тобто мені ще й незаконно відмовили надати Наказ суду, яким було затверджено такий перелік.

Тоді я звернувся із письмовою заявою до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про притягнення до адміністративної відповідальності винних посадових осіб суду за ст. 213-3 КУпАП (заява від 11.11.2014). Листом від 30.12.10-4 року Уповноважений повідомив мене про те, що за результатами розгляду моєї заяви було відкрито провадження.

Листом від 17.02.2015 року я отримав від Уповноваженого лист про те, що за результатами відкритого провадження за моєю заявою було винесено подання до голови Приморського суду із наданням копії цього подання. У своєму поданні Уповноважений просив суд надати мені запитувану інформацію, переглянути Наказ суду на предмет дотримання його ч.2 ст.6 Закону та надати контактні та іншу інформацію стосовно Німас І.Ю для вирішення питання щодо складання протоколу про адмінправопорушення.

Через чотири місяці після подання, Уповноважений повідомив мені про те, що на Чукова Леоніда Володимировича та Німас Інну Ярославівну складено протоколи про адмінправопорушення за ч.2 ст.212-3 КУпАП. Листом від 10.07.2015 року Уповноважений інформував мене про результати розгляду складених протоколів у Суворовському районного суду Одеси.

А тепер про результати розгляду: згідно з Постановою Суворовського районного суду від 03.07.2015 року у справі номер 522/11323/15-п щодо розгляду матеріалів стосовно Німас І.Я (керівник апарату Приморського суду) суд закрив провадження у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення. Суд зазначив про те, що виникла певна колізія між п.2 ч.1 ст.22 Закону про доступ між ч.3 ст.9 цього ж Закону. Крім того, суд посилався на те, що Наказ на який посилалася Німас у своїй відповіді на мій запит, було затверджено на підставі Наказу ДСУ від 23.10.2012. Тобто, для судді  Кисильову взагалі нецікаво те, що говорить Закон, а важливіше вказати про Накази.

Стосовно Чукова Л.В (заступник керівника апарату Приморського суду) матеріали справи знову ж розглядав Суворовський районний суд Одеси суддею Середою І.В. Справа номер 522/11324/15-п. Своєю Постановою від 07.07.2015 р. суддя Середа І. В. закрив провадження стосовно Чукова Л. В. за відсутності в його діях складу адмінправопорушення. Суд зазначив про те, що Наказ який затверджує перелік службової інформації в Приморському суді було прийнято відповідно до… Закону про доступ. Завіса.

На цьому етапі місія Уповноваженого з прав людини закінчилась, так як відповідно вже до ст. 294 КУпАП оскаржити постанову суду може безпосередньо потерпілий.

Я прийняв рішення і звернувся із апеляційними скаргами на обидва рішення Суворовського суду.

В апеляції усе стало ще цікавіше. На першому слуханні моєї апеляції на постанову Суворовського районного суду від 07.07.2015 (стосовно Чукова) суддя апеляційного суду Одеської області Грідіна Н.В. не була взагалі підготовлена, вона не знала про те, що протокол мав права складати Уповноважений, користувалась нормами кодексу про адміністративні правопорушення, які були застаріли, потім вона мене дуже довго питала про мої мотиви в отримані графіків відпусток суддів, я вже не говорю про те, що вона не розуміла що таке "трискладовий тест" і для чого його необхідно застосовувати. Мою апеляційну скаргу залишила без задоволення, а Постанову Суворовського суду без змін.

Другий суддя апеляційного суду Одеської області Сенатор Л.І. розглянув мою другу апеляцію на рішення Суворовського суду (стосовно Німас І.Я). Судове засідання було лише одне. Воно пройшло із грубими порушеннями, так як суддя почав одразу ж слухати справу по суті без роз'яснення прав сторонам та без запитання взагалі чи маю я відвід. Мій виступ був приблизно 10-15 хвилин, слухав начебто уважно, на моє запитання до Німас про те, чим відрізняється відкрита інформація на дошках оголошення у Приморському суду про те, що той чи інший суддя знаходиться у відпустці із зазначенням дат від графіка відпусток, який я запитував, вона нічого не змогла пояснити, зате суддя зробив наголос на тому що, начебто у Прморському суді слухаються резонансі справи стосовно подій 2 травня у м. Одесі, чим і може завдати шкода від розголошення інформації про те, коли суддя буде перебувати у відпустці.

На мої обґрунтування та мотиви щодо необхідності застосування трискладового тесту перед віднесенням інформації до службової, та наданням з цього приводу практику Вищих ланок суду України, пан суддя Сенатор лише послухав та покивав головою.

Перебуваючи у нарадчій кімнаті 5 хвилин, виніс рішення яким відмовив мені у задоволені апеляції залишивши рішення Суворовського суду без змін.

Цікаво і те, що відповідно до норм кодексу про адміністративне правопорушення, рішення суду апеляційної інстанції є остаточним та оскарженню не підлягає, тобто я не маю змоги подати касації на ці безглузді та незаконні рішення.

Фіксація судових засідань не ведеться, судді що хочуть то і роблять.

Можуть, навіть судити, не знаючи закону.

Ну і ще: Конституційний суд і Вищий спеціалізований суд легко надали відповіді на запити щодо графіків відпусток. Цікаво, як це так виходить, що одна і та сама інформація у Конституційному суді є публічною, а в Приморському районному суді міста Одеси – ні.

Олег Белов, Одеса, юрист, керівник ГО  "Джерела Права", член всеукраїнської мережі захисників доступу до інформації